"Вибір за нами": Що думають українські учні про права людини

19 січня в Офісі Уповноваженої Верховної Ради з прав людини нагородили переможців  та лауреатів Всеукраїнського конкурсу учнівських есе "Права людини крізь призму сучасності". 

Що думають школярі 9 - 11 класів про права людини сьогодні? Як відгукуються про Євромайдан, війну в Україні? Чого їм не вистачає у школі? Як відгукуються про шкільні проблеми? В якій Україні вони хочуть жити? 

Центр інформації про права людини публікує уривки учнівських робіт конкурсу, який організували Українська Гельсінська спілка з прав людини за підтримки  Офісу Омбудсмана в межах Всеукраїнської освітньої програми "Розуміємо права людини".

ОСОБИСТИЙ ПРОСТІР

Я навчаюсь в професійно-технічному закладі України. Я відчуваю себе повноцінним членом суспільства, у мене є можливість отримати робітничу професію, полікуватися, отримати повноцінні послуги закладів освіти, торгівлі та обслуговування.

Але зі своєї сторони я б добавила ще деякі права для повноцінного особистого життя сучасної людини. Наприклад, так неприємно в переповненій маршрутці відчувати амбре перегару від навислого над тобою небритого типу, особливо коли в тебе токсикоз.

Як неприємно, коли до тебе прижимаються мужики в автобусі під виглядом тисняви. Коли викладач підходить в притул і викрикує свої претензії прямо тобі в обличчя.

Я б добавила в список прав людини право на особистий простір, десь хоча б сантиметрів 70. І щоб ніхто не мав права його порушувати. Ще у мене претензії до збереження таємниці приватного життя. Потрібно заборонити втручатись у життя кожної людини, дозволяти самому обирати і зовнішній вигляд, і поведінку в спілкуванні, тільки б це не шкодило іншим людям. І за невиконання цих правил потрібно призначити покарання.

Анастасія Кравченко, смт. Велика Писарівка, Сумська область

"ЛЕТЮЧИЙ МАКАРОННИЙ МОНСТР ІСНУЄ"

Зараз навіть Конституція України говорить про те, що "кожному гарантується право на свободу думки і слова" (ст. 34), навіть за найбожевільнішу теорію, яку ніяк не можна пояснити. Вбивати тебе ніхто не стане. Вір ти хоч в Летючого макаронного Монстра (до слова, і такі існують), головне законів не порушуй.

Як ми всі знаємо, буквально пару століть назад все було зовсім інакше. Скільки видатних людей — Жанна д'Арк, Джордано Бруно, Мігель Сервет, — були спалені церквою за, до слова кажучи, правильні переконання. А все тому, Європою правила одна-єдина сила, яка, як маленька дитина, нічого, крім себе, чути не хотіла і ніяких думок, окрім свого, не допускала. Зараз навіть в тому ж ухваленні законів бере участь як мінімум двісті чоловік, кожен зі своїм світоглядом і поглядом на ситуацію.

Єлизавета Стольберг, м. Дніпро

ЄВРОМАЙДАН

Минають роки після подій Революції Гідності… Багато з українців запитують себе, чи недаремними були людські жертви? Відповідь на це запитання для себе я знаходжу у тих, з кого почалася революція, а це молоді люди, студенти. Читаючи їх історію я зрозумів основне, що спричинило їх подвиги. Це, передусім, глибоке відчуття людської гідності, честі, усвідомлення себе вільно народженою людиною, рівною в правах, честі і гідності з іншими людьми.

Єгор Коваленко, м. Запоріжжя

ВІЙНА

Я — вимушена переселенка з Донбасу, війна дихала мені в спину, і зараз дивиться на мене зі сторінок та екранів ЗМІ. Моя мала Батьківщина потерпає від кровопролиття.  Майже кожен день мені дають змогу впевнитися якою мірою виконуються мої права.

Мій сьогоденний статус однією лише назвою вказує на те, що в мене жорстоко відібрали рідну домівку і, як би індивідуалістично це не здалося зараз, коли на перше місце ставлять ідеї суспільства, проти моєї волі позбавили спогадів, вкрали можливість бути поруч з рідними, життя яких зараз крихке, ніби квітка на межі занепаду.

Ксенія Ніколаєнко, м. Бердянськ, Запорізька область 

***

90% лемків покинули рідну землю примусово, проти власної волі.

Тому, я вважаю, що це був не "обмін", не трансферт, а депортація  цілої етнічної групи. Це була практика тоталітарних держав, де нехтувались права людини і громадянина, де держава втручалася в приватне життя людини, вирішувала за неї де жити, як жити.

Спробую проаналізувати трансферт через призму сучасної ситуації в Україні. На східному Донбасі сьогодні проживає багато етнічних росіян. За відсутності правової культури вони вважають за можливе проголошувати несправжні утворення "ЛНР" та "ДНР". Вони не люблять Україну, її мову, історію, культуру. Вони за "русский мир".

Можливо до них застосувати трансферт? Я думаю, що багато етнічних українців, які є громадянами Російської Федерації, погодилися б повернутися в Україну.

Національні кордони нечасто співпадають з державними. Не держава, а людина має вирішувати в якій країні їй жити.

Олена Холодян, м. Теребовля, Тернопільська область

***

… Ці події стали свідченням жахливого порушення прав цілого народу. Коли я думаю про це, мені стає страшно, тому що навіть в наші часи з волі однієї людини може бути вчинено жахливий злочин, жертвами якого стають сотні тисяч людей.

Без сумнівів, життя кримських татар було кращим до встановлення окупаційної влади, коли кожна людина мала змогу просто бути собою, шануючи традиції своїх предків. Я переконана, що справедливість буде відновлено, і з нетерпінням чекаю на ту мить, коли я зможу повернутися до українського Криму, де люди всіх національностей живуть вільно та не зазнають несправедливих утисків.

Я вважаю, що кожен громадянин вільної України має зробити все для того, щоб життя в нашій країні було прикладом для тієї частини мешканців Криму, котра піддалася впливу російської пропаганди та підтримала дії злочинного путінського режиму. Ми повинні будувати нову європейську Україну, враховуючи помилки радянського минулого та не допускаючи жодної можливості їх повторення.

Яна Янішена, м. Кам’янське, Дніпропетровська область

"ВИБІР ЗА НАМИ"

Можливо, багато хто із нас не помічає, що відбувається в суспільстві. А я скажу відверто, без усіляких прелюдій. Ми опускаємося до найнижчого дна! Як пояснити причину такого явища? Дехто скаже, що всі проблеми приховуються в державному апараті, хтось, ― що виною є безвідповідальність влади. Так, я погоджуюся! Звісно, добре, що люди це розуміють. Але причина, так би мовити, деградації нашої країни ― саме суспільство.

… Все дуже просто. У світі не буває досконалої, ідеальної влади. Проте у всякому разі ми повинні її покращувати. Мало одних лише прав, необхідне виховання та розум, щоб із вигодою ними скористатися. Це виклик нам, молодому поколінню. Сучасники б’ють на сполох. Залишати все без змін або рухати країну вперед? Вибір за нами.

Валерія Панасюк, м. Шумськ, Тернопільська область 

***

Перспектив – море. Для молодих і не дуже, головне небайдужих і ініціативних. Особисто мені дуже  імпонує те, що в Україні міняються самі підвалини життя.  З’являються все нові й нові територіальні громади, де люди самі мають можливість вирішувати:  будувати дитячий садок  чи дорогу, провести День села  так, щоб  аж у Києві було чути, чи просто тихо перерахувати ці гроші на дитячі будинки або на допомогу воїнам, що постраждали в АТО.  Кожна громада вирішує для себе. І у кожного, хто небайдужий і талановитий, є реальний шанс прислужитися своїй громаді не за "рознарядкою зверху", а так, як хочеш ти, так, як в інтересах твоєї громади.

Ірина Водоп‘ян, м. Кам’янське, Дніпропетровська область  

БЕЗПЕРЕРВНА ХВОРОБА

Попереду в мене літні канікули і я вирішила серйозно дослідити рівень правової культури своїх односельців. Я розробила запитання для анкет та роздала їх 173 жителям сіл Розівської сільської ради. 90% опитаних під час цього дослідження на запитання: "В чиїх інтересах діє закон?", відповіли: "Правлячої верхівки". Дуже низькою, як показало проведене дослідження, є правова культура жителів сільської місцевості.

Можливо звичка довіряти печатному слову і є причиною того, що 53% опитаних мною жителів сіл нашої сільради на запитання "Звідки ви дізнаєтесь про свої права?" - відповіли: "З періодичних видань", " З радіопередач та телебачення" - 45,8% , і тільки 1,2% -з інтернету. Але аналіз змісту тих 540 примірників періодичних видань, що надходять жителям сіл Розівської сільської ради призводять до невтішних висновків. Адже 48% видань, що отримують, у тому числі й учасники опитування – це ті видання, які, по суті, не несуть інформації про права людини і громадянина ("Дача", "Іванівна", "Ностердамус" і т. д.). Причина ж такого стану сумна і банальна. На запитання анкети: "Чим ви керуєтесь при виборі підписного видання?" - 57% респондентів відповіли: "Ціною підписки на певний термін".

Ще Петро Столипін казав: "…бідність гірша за рабство, це безперервна хвороба". І з цим важко не погодитись. Саме мізерні пенсії та відсутність можливості стабільного заробітку в селі породжують таку ситуацію, коли причини й наслідки непоінформованості утворюють замкнуте коло.

Інна Алімкіна, село Розівка, Запорізька область 

***

Наведу приклад із власного досвіду. Моя подруга з малозабезпеченої сім’ї. Звісно, грошова підтримка її сім’ї  надається за законом України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям". Раз у шість місяців оформляється відповідна довідка про малозабезпеченість сім’ї та про матеріальну допомогу, яка буде їй надаватися.

Здавалося б, все добре, держава дбає. Більше того, дбають і місцеві органи самоврядування, які виділяють кошти із місцевого бюджету на безкоштовне харчування дітей з таких сімей у навчальних закладах. Тож, коли я сплачувала у школі за гарячі обіди, то моя подруга отримувала їх безкоштовно.

Але приходить момент поновлення довідки… Мама подружки дуже відповідальна і прискіплива в оформленні і веденні документації. Вона вчасно збирає і подає до служби соціального захисту необхідні документи. "У чому ж тоді проблема?!" — запитаєте ви.

А проблема в тому, що, згідно нормативних актів, така довідка оформляється близько одного місяця. Отже,  дитина цей місяць не харчується безкоштовно. Чесно, я не замислювалась над цим і не вважала проблемою місячну оплату обідів, тим більше, що у нашій школі справді готують смачно. Але я пам’ятаю випадок, коли на одній із перерв, подрузі стало зле, і я змушена була вести її до медсестри. Перше, що спитала тоді медсестра, було: чи їла дівчинка і що вона їла. І виявилось, що для дев’ятикласниці снідати вдома чаєм із бутербродом (ще й без ковбаси) - то замало. А так тривало вже не перший день…

У мене повна сім’я. І тато, і мама працюють. У нас немає айфонів і "Мерседеса", але грошей на смачненьке вистачає.

А у подруги? Так сталося, що виховує їх із братом лише мама. Батько навіть аліментів не платить, не кажучи вже про подарунки та якусь іншу допомогу чи бодай увагу… Мама працює, але часто, через хворобливість молодшого сина, бере "лікарняний"… Її зарплатні вистачає на комунальні послуги, ліки, "новий" одяг із секон-хенда. Їхній раціон складають, в основному каші та дієтичні супи, і тому для цієї мами так важливо, щоб діти мали змогу отримати гарячий обід у школі…

Це конкретний приклад, це реальна проблема. Чому діти повинні страждати через затягування в оформленні документів? Таку ситуацію треба вирішувати вже зараз. Стаття 55 Конституції України кожному "гарантує право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб". Люди можуть спробувати вирішити проблему і таким шляхом. А можна зробити так, щоб нову довідку почали оформляти у момент існування дійсної довідки, і видавати на наступний день після завершення терміну дії попередньої. Це ж абсолютно логічно, на мою думку, і таким чином проблема харчування дітей вирішиться.

Катерина Петрусенко, смт Солоне, Дніпропетровська  область

"ПЛЕБЕЇ В ШКОЛІ"

Як для мене, права людини починаються з поваги до неї.

На жаль, найбільше порушень прав людини я спостерігаю у школі (бо мій життєвий досвід, в основному, сконцентрований навколо школи), установа, що покликана захищати дітей, досить часто сама є місцем, де відбувається нехтування елементарних прав людини – визнання того, що дитина — це теж людина.

Серед значної частки вчителів поширена практика ігнорувати права дитини. Так, в нашій школі іноді забувають, що всі ми — діти і дорослі - люди з однаковими правами, через що й відбуваються проблеми у стосунках між учнями і вчителями. Педагоги вимагають від нас, учнів, шанобливого ставлення до себе, поваги, а самі у той самий час вважають нас "нижчими від себе, якимись плебеями" і дозволяють собі зневажливе відношення до нас, можуть обізвати, а деякі навіть вдарити. Це ж неприпустимо!

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:  22% опитаних школярів стверджують, що вчителі публічно принижують учнів

Школа – це зразок держави, де директор — президент, вчителі — депутати, а учні — громадяни цієї держави. У них є права так само, як і у депутатів та президента. Права у них однакові, бо вони дані нам не законодавством  (державою), а природою.

Анастасія Штепка, м. Дніпро

***

На мій погляд, діти, які займаються булінгом неправі! Так робити неможна. Ми всі однакові, але у когось життя склалось інакше, та це не означає, що ми можемо принижувати їх. Іншою поширеною проблемою, як на мене, є шкільна форма.

Минулого року я їздила у культурно – освітню подорож до Швеції. У школі, де я вчилася, діти через своє вбрання самовиражаються. Там не важливо, у чому ти прийшов на заняття - у класичних штанях чи у шортах. Це не буде означати, що дитина чогось не знає або не вміє, або вона з родини, де про неї не піклуються.

У шведських школах вчителі також самовиражаються. Один з наших педагогів був панк – рокером. Спочатку я здивувалася такому незвичайному вигляду вчителя. Але потім він пояснив нам, що директор школи не забороняє так одягатися, адже він комфортно себе почуває. Хіба ж такого вчителя взяли б до звичайної української школи, навіть якщо його резюме було б ідеальним? Я так не думаю. Тож, на мій погляд, вчителі не повинні забороняти своїм учням мати яскравий манікюр, фарбоване волосся або одяг, який не співпадає з прийнятою традиційною шкільною формою. Це право дитини!

Нині у суспільстві є так звані "неформали" (панки, хіпі, рокери). Я не вважаю людей, що входять до цих субкультур, дивакуватими. У такий спосіб вони виділяються з-поміж інших, звертають на себе увагу. Не можна виділяти їх серед інших людей, вони так само мають право вільно брати участь у культурному житті або науковому прогресі.

Марія Поколенко, м. Костянтинівка, Донецька область

***

Мама часто каже мені, що ми щаслива родина. І дійсно, все, до чого торкаються долоні тата, брата, бабусі –  наповнені теплом. А мама взагалі для всіх нас це осередок безумовної любові… Але чому навкруги мене стільки нещасних людей? Невже продавчиня у магазині, яка принизливо жбурнула мені дві копійки здачі, глибоко нещасна людина? Чи неправильно припаркована автівка сусіда, яка щодня безжально паплюжить газон у дворі, промовляє про сум у душі дорослого чоловіка?

Я кожен день дивлюсь на безліч облич, що несамовито нещасні, сумні, незадоволені, не посміхаються…Знову думки про мою родину. Що дає мені право вважати себе щасливою? Це любов і захист моєї родини. З малечку батьки бачили в нас з братом особистість, даючи, наприклад право самим обирати що надіти у садочок. Я пишалася своїм правом мати особисту поличку з речами та іграшками. А коли у школі я ненавмисно розбила подарований рідними телефон, тато із мамою повели себе гідно та не розтоптали мою гідність, просто пояснивши мені цінність речі, що зламалася. Батьки ніколи не кричали на мене при незнайомих та у людних місцях, не дивилися по звірячому, завжди радилися при прийнятті сімейних рішень.

В школі я дізналася що всі ці теплі стосунки є підґрунтям прав і свобод людини у всьому світі! І я здивувалася! Ось  як тісно переплетено у всесвіті — почуття, емоції та права і свободи людини. А їх, як виявилося, дуже багато. І кожен день я нагадую собі і у спілкуванні з іншими, що ці права і свободи є у всіх.

Ого скільки добрих долонь мене оберігають! Так чому люди такі злі та сумні? Невже вони не знають… Що люди з різних релігійних течій можуть проживати в одному дворі і спокійно обмінюватися своїми думками? Що мій однокласник, який пофарбував волосся у чорний колір має право на індивідуальність? Але мені дуже пощастило! Крім чудових прав і свобод, що діють у всьому світі з 1948 році і є гарантією для кожної людини життя у мирі і спокої, я маю і підтвердження цих скарбів у своїй родині. Повагу до себе, відчуття індивідуальності, право на таємниці, свободу від знущань і тортур, право навіть висловлювати свою думку і бути почутою.

Луньова Тетяна, м. Запоріжжя

***

Щодо права на якісну освіту, чи є наші документи визнаними в інших країнах? Я так не думаю. Всі радять їхати закордон для отримання освіти. Не від щасливого життя люди покидають своє рідне місце. Я скажу так, що школа, яка в нас є, — це марнування часу. Вона аж ніяк не пов’язана з нашою сутністю.

Є таке висловлювання Адольфа Фар’єра: “...Дитина любить природу, тому її замкнули в чотирьох стінах. Вона не може сидіти без руху — її примусили до нерухомості. Вона любить працювати руками, а її стали навчати теоріям й ідеям. Вона любила говорити — їй наказали мовчати. Вона прагнула зрозуміти — їй веліли зубрити. Вона хотіла сама шукати знання — їй їх дають у готовому вигляді... І тоді діти навчилися брехати  і прикидатися”.

Від себе я хочу додати лиш те, що це висловлювання з ХХ століття, а ми з  ХХI. Пройшло ціле століття, а інновацій у сфері шкільної діяльності так і не досягнули. Безперечно, такі навички, як лічба, читання, іноземна мова, письмо — дуже важливі, і я не виступаю за ідею повної відміни школи. Лише хочеться, щоб це місце давало дітям мотивацію до самовдосконалення і впевненості у собі. Якщо ти не знаєш математики, чи ти поганий спортсмен — це не значить, що ти невдаха. Право на освіту повинен мати кожен, але на якісну і практичну.

… Будь ласка, не вважайте мої думки екстремістськими. Я маю право на роздуми про життя, і я це знаю. Не думайте, що не люблю свою Батьківщину,- це не так. Я шаную Україну і  прагну її розвивати. Якщо мені було байдуже, не мала б я цих думок, а так серце болить за добробут країни. Прикро, дуже прикро, що при владі стоять амбіційні люди, у яких основне поняття не “Країна для людей”, а “Люди для країни”. Дуже прикро, але я все одно вірю у світле майбутнє. Вірю в те, що людину почнуть цінувати, і її всі права та свободи здобудуть практичне застосування.

Катерина Балабаєва, м. Вознесенськ, Миколаївська область

ЦІНА ПРАВ ЛЮДИНИ

Звичайна людина, або, як нині модно говорити, "пересічний громадянин" сприймає права людини як щось, що дається само собою, чим перейматися не дуже-то і потрібно. І тільки тоді, коли ці права порушуються, особа починає розуміти, що права і справедливість не тільки однокореневі слова, а ще й дуже близькі за суттю. А ще починає розуміти, що іноді за свої права потрібно боротися.

Теперішній цивілізований світ має стояти (і про це почитай в підручнику) на двох стовпах: правовій державі і громадянському суспільстві. А останнє передбачає, крім іншого, високий рівень правової культури громадян. А як він формується? Дозволю не погодитися з тим, що він формується тільки через навчання правознавству в школі і проведенню правових заходів. Він формується, перш за все, самим життям, тим, що людина спостерігає кожен день в своїй родині, в родинах сусідів, на вулиці, в телевізорі.

Віолетта Тер-Арутюнян, село Шевченкове, Миколаївська область 

 ***

Урок правознавства. Тема – "Набуття громадянства". Учителька пояснює  один із способів набуття громадянства - філіація: "Філіація пов’язана з моментом народження, а її зміст визначається двома принципами – "права крові" і "права ґрунту". І як, на вашу думку, визначається громадянство за першим принципом?"

Ми збентежились, при чому тут кров, ми на уроці правознавства, а не біології. "Діти, це ж дуже просто! В новонародженої дитини береться аналіз крові. Якщо під мікроскопом кров має синьо – жовтий спектр -  значить,  дитина є громадянином України". Обличчя учительки серйозне, впевнене. На якусь мить, ну зовсім коротюсеньку мить, подумалось невпевнено – а може… І тут бачимо, як куточки губ учительки смикнулись до усмішки: "Це жарт, діти, ви ж зрозуміли, що це жарт!". Звичайно, ми ж ні на хвилину не мали сумніву, що це жарт… Тепер ми добре знаємо, що принцип "право крові" означає встановлення громадянства новонародженої дитини за громадянством батьків або одного із них. 

Марина Демчук, м. Сквира, Київська область

***

Будь-яка людина хоче певності. Що може дати таку певність? Так склалося в нашій державі, що для багатьох — це гроші, становище в суспільстві, підтримка впливових друзів, владні посади. Для цих людей, це і є основні цінності, заради яких вони живуть.

І якщо така людина потрапляє у владу, то тримається за неї руками і ногами. А якщо говорить про добробут народу, то тільки заради того, щоб забезпечити собі підтримку на виборах, просто купує голоси виборців. І значна частина громадян звикла до того, що ставлення держави до себе, також,  вимірює суто матеріальними чинниками. Все значення прав людини сходить тільки до розміру пенсії, заробітної плати, вартості комунальних послуг чи товарів.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українці плутають "права людини" з можливістю жити забезпечено

Я мрію про іншу країну. Країну, в якій основними стануть цінності прав людини. Насправді, тільки права людини зможуть дати певність, що держава буде поважати твою гідність. Тільки права людини породжують обов’язки держави і обмежують її дії щодо громадян. Тільки права людини дозволяють зберегти індивідуальність, неповторність, в тому числі і національну, і релігійну.

… Як побудувати таку державу, яка буде поважати права людини? Вона не виникне сама собою. Нам треба докладати зусиль до цього. В історії двадцяти шести років незалежності України, є приклади, які красномовно говорять, що громадяни готові відстоювати цінності прав людини.

Помаранчева революція, Революція Гідності продемонстрували наміри людей побудувати нову Україну – країну з європейськими цінностями. Дуже добре, що хоча і поступово, але формується та критична маса громадян, які розуміють значення цінності прав людини, готові їх захищати.

Впевнена, що нам потрібно взяти до уваги поради відомої правозахисниці Ненсі Флауерс: "… В демократичній державі особа, яка не розуміє і не визнає права людини, не може представляти інтереси народу. Народ повинен  вимагати від усіх кандидатів на виборні посади — від керівника держави до членів місцевих рад — робити офіційні заяви про свої наміри і готовність сприяти дотриманню прав людини. А права людини повинні стати частиною вступної програми для усіх нових посадовців, які приступають до виконання своїх посадових обов’язків".

Тож мусимо розуміти цінність прав людини, знати свої права, вміти їх захищати. Ми обов’язково  розбудуємо  державу, в якій найголовнішою цінністю будуть права людини!

Ірина Михайлова, м. Балаклія, Харківська область

ПРАВО БУТИ СОБОЮ

Я не сповідую ніякої віри, але я поважаю кожну думку, я поважаю кожну людину та дуже спокійно ставлюся до мусульман, християн або людей будь-якої іншої релігії. Мені 13. І я це розумію. Чому ж дорослі цього не розуміють? Адже ми маємо на це право. Тому що ми — люди…

Я можу впевнено зруйнувати кожен стереотип про людей з пірсингом, кольоровим волоссям та татуюваннями. Найдобріші люди, яких я коли-небудь зустрічала. Саме вони сприймають світ таким, яким він є. Спокійно ставляться до людей без модифікацій тіла. Я маю намір зробити кілька татуювань, коли отримаю на це право. Але я змінюся лише зовні і не перестану бути гарною людиною. І це рішення, яке я прийняла свідомо, не під впливом книг та серіалів. І це моє право. Тому що я – людина.

Так багато людей страждає саме через те, що ніхто не хоче сприймати їх такими, якими вони є. Сльози, клініки та самогубства. Але ж це є наше найголовніше право – бути собою. Тому що ми люди. Але є ті, хто так часто забуває про те, що, отримуючи це право,  отримують ще й обов’язок – сприймати інших такими, якими вони є. Чому ми маємо цей обов’язок? Відповідь проста : тому що ми -  люди.

Ольга Тригуб, м. Павлоград, Дніпропетровська область

***

Марш рівності в оточенні поліції, цікаво. Як би поряд не було працівників охорони порядку, то люди, які брали участь в цьому заході на наступний день були б в лікарні?  А все чому? А тому що нам з самого дитинства кажуть, що якщо ти дівчинка, то повинна зустрічатись з хлопцем і т.п.

З самого дитинства нам нав’язують певні стереотипи, яким ми слідуємо все своє життя. І тому подібні марші викликають у нашого громадянина як мінімум шок. Мені здається, що це іспит на відданість фундаментальним європейським цінностям - право бути вільним, рівним, бути собою.

Вероніка Скрипнікова, м. Полтава

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
Мітки: конкурс права людини школа
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини