Скільки коштує “8 березня”

Ірина Виртосу

Величезні черги чоловіків за тюльпанами і втомлені жінки в метро, які, даруйте на слові, волочуть ці букети додому. Спостерігаючи з року в рік цю "передсвяткову" істерію, мені вкотре хочеться голосно крикнути: "Агов! Поважайте жінку впродовж року, а не відчіпно 8 березня". Це про коханих дружин, дорогих мам, коліжанок на роботі, сусідок, та й просто незнайомих жінок...

Коли в розділі соціологині і ґендерної експертки Тамари Марценюк у книзі  "Ґендер для медій" я прочитала про неоплачувану домашню працю і скільки вона коштує, у мене вперше перевернувся світ.

За даними Human Development Report (1995), уся неоплачувана праця у світі, включно з хатньою роботою, натуральним господарством для власних потреб та неоплачуваним виготовленням товарів для збуту на ринку, якщо її оцінювати за типовими рівнями заробітної платні, становить до 16 трильйонів доларів США, або більше 70 % загального світового виробництва.

І цю роботу переважно виконують молоді і похилого віку жінки.

Я не могла уявити цієї цифри. Хіба що в порівнянні: ця робота у домашній сфері, яку ще називають репродуктивною, за сукупністю перевищує всю іншу роботу на ринку (виробництво товарів, послуг, інтелектуальної та мистецької діяльності, за виконання якої робітникові платять зарплату).

Найгірше – що хатня, або репродуктивна, праця є за замовчуванням "жіночою", вважається "несерйозною", не цінується. Це при тому, що жінки виконують цю роботу навіть тоді, коли працюють повний робочий день на фаховій роботі.

Тоді ж спробувала осмислити, скільки хатньої роботи виконувала моя мама, коли я була дитиною.

Один приклад. Майже кожного місяця в нас було генеральне прибирання. Мама керувала всім процесом, а ми – тато, мій брат і я – як сумлінні або не дуже виконували її мільйон завдань. Щонайменше потрібно було відмивати двері й стіни від "пальців", мити стіну на кухні, де стояло сміттєве відро, віддраювати кахлі. Татів обов’язок – чистити туалет і ванну. А нам з братом зазвичай діставалося вологе прибирання всіх плінтусів і підлоги під килимами. Перед особливо великими святами – Різдво чи Великдень – чистили хату ще ретельніше.

Це була марудна робота, рятувало хіба, що робили ми все гуртом, з жартами й цікавими розмовами.

До слова, під час генерального прибирання мама брала на себе чи не найбільше – мити вікна, щось там шити-перешивати, прибирати на балконі й далі за довжелезним списком…

…Пригадую, як після невеличкого ремонту на кухні (мама побілила стіни), ми з татом відмивали фарбовані панелі від вапна. А потім потрібно було наклеїти невеличку смужку між побіленими стінами і панелями. Тато наносив клей на смужку, і далі разом акуратно приклеювали. Смужка нерідко рвалася, клей розмазувався, і нам потрібно було починати знову.

У якийсь із таких моментів тато пожартував: "А ти знаєш, я би краще вагони розвантажував, аніж це…" Я тоді, усміхаючись йому, але цілком серйозно відповіла: "Я теж".

Відверто, я не дуже любила ці прибирання. І коли мама якогось четверга чи п’ятниці авторитетно заявляла: "А в цю суботу буде генеральне прибирання", ми з братом синхронно кривилися.

Моя мама молодець, що організовувала всіх нас до спільної роботи. Та якщо подумати, більшість тої нецікавої, важкої праці упродовж тижня – місяця – року – десятків років лягало на її плечі. 

А ще ж ходила на роботу, здебільшого варила їсти, перевіряла наші домашні завдання, прала… Я вже втомилася писати ту кількість справ, яку вона з дня у день виконувала. Як належить. Без того, щоб виставляти нам рахунок. Це при тому, що тато старанно допомагав.

Мені прикро, що тоді мама мені популярно не пояснила, що це пекельний невдячний труд. І замість того, щоб виховувати з мене "гарну господиньку", вона хоча б спробувала вголос проговорити свій біль і втому. Але тоді, як і сьогодні, це не було прийнято. Усім-бо відомо, що "природна функція" жінки – бути піклувальницею і берегинею (сарказм)…

Коли я стала матір’ю, мій світ перевернувся вдруге. Раніше мене надзвичайно зачіпало, коли жінки-мами дозволяли собі зневажливо коментувати, жаліти мене чи давати поради тільки через те, що я не народила дитину. Мій професійний досвід, мої особисті досягнення, мої мрії й плани знецінювалися, бо я "не продовжила рід", не спізнала "щастя і красу" материнства.

Ніхто з тих змучених, спустошених від утоми жінок, замість того щоб мене жаліти, не розказав: що по той бік? Нехай про недоспані ночі й відповідальність я щось чула. Але я й не здогадувалася, яка це рутина! І ти не можеш звільнитися, взяти відгули чи лікарняний або гупнути дверима і поїхати у відпустку. Бо тобі потрібно бути "ввімкненим" на дитину, кільканадцять разів перевдягати, мити, годувати, прибирати, мати терпіння вислуховувати крик, сивіти від температури, і якщо тобі вдасться випити гарячої кави без нервів, то вважай, що сьогодні – вдалий день. Це якщо малолітня дитина. Далі, підозрюю, ще цікавіше. І про це мені теж ніхто особливо не розповідав.

Не дивно, що реалізація в материнстві – це чи не єдине, що залишається жінці, коли вона викинута з політичного, економічного, суспільного життя. Адже досі є "нормою", коли під час приймання на роботу в жінки запитують, чи планує вона народжувати або хто буде з дитиною, якщо та захворіє. Коли їй далі свого двору важко кудись вийти з дитячим візочком, бо всюди сходи, бордюри і ями. Коли твоя дитина постійно заважає і мало що пристосовано для життя батьків із дітьми.

Може, тому ті жінки, які мені радили бігом народжувати, так казали, бо нічого іншого не бачили, бо єдине, в чому могли відчувати свою опору, контроль над власним життям, це в турботі? Бо до інших ресурсів, до влади і прийняття важливих рішень їм через цю турботу бракувало часу, знань і сил? (Тут би виспатися!)

Я переконана: якби жінки в один голос заговорили про свої турботи і важку працю, то світ би оглухнув від цього стогону. 

І нам треба про це говорити – голосно, переконливо. І щодня. Репродуктивна праця не має бути виключно жіночою відповідальністю і однозначно не має бути знеціненою. 

Нашим чудовим мамам і бабусям не гоже було "скаржитися", але ж ми вже знаємо реальну ціну їхньої праці. І зів’ялий букет на "свято весни" – це принизливо мало.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини