Суддя Роман Брегей: “Рада суддів України захищає голів судів”
Попри протести громадськості, люди режиму Януковича залишаються працювати головами та заступниками судів. Адже їх судді у порушення логіки Закону України “Про забезпечення права на справедливий суд” знову переобрали на керівні посади. Змінити ситуацію намагається суддя Роман Брегей. Він спершу в судовому порядку оскаржив обрання на посаду Кіровоградського окружного адміністративного суду Вадима Мирошниченка, яку той із порушенням закону обійняв втретє, а потім виніс це питання на розгляд органів суддівського самоврядування. Чим все скінчилося, ми вирішили у нього запитати.
– Пане Романе, розкажіть, будь ласка, коротко про те, як відбувалися перевибори на посаду голови Кіровоградського окружного адміністративного суду, в якому ви працюєте? Та чому ви не змогли взяти у них участь?
– Минулого року голова суду, знаючи, що я перебуваю у відпустці, раптово зібрав збори суддів, щоб його знову обрали керівником. Він не хотів бачити на них мене, бо я б нагадав, що він двічі судом визнавався порушником закону, та не може втретє поспіль керувати судовою установою в силу приписів закону (законодавче обмеження). Збори провели без моєї участі, оскільки мене не повідомляли взагалі, що визнано судом. Тоді головою Кіровоградського окружного адміністративного суду втретє обрали Вадима Мирошниченка. Проте, упевнений, що після мого виступу результати не були б такими, бо для суддів є неприроднім обирати обличчям судової установи тричі порушника закону. Але якщо це повториться після того, як моє порушене право (право обирати, висловлювати свою позицію) відновить керівник судової установи, і ті дев’ять суддів, які прийняли рішення провести збори без моєї участі, то це буде означати, що порушник закону є авторитетом для суддів, і вони готові, аби він став обличчям їхнього суду.
– Чи вдалося вам домогтися справедливості, відновити свої права в судовому порядку?
– На жаль, ні, оскільки суд відмовився чинити правосуддя. Він визнав, що керівник суду допустив протиправну бездіяльність стосовно сповіщення мене про збори суддів, однак відмовився скасовувати рішення про обрання голови суду. Мотивація така – порушене право можуть відновити тільки ті особи, які його порушили.
– Як ви розцінюєте таку позицію?
– Висновок суду полягає у тому, що збори суддів не є суб’єктом владних повноважень. Я вважаю його таким, що не узгоджується із законами формальної логіки, і ось чому. Як збори суддів не можуть бути суб’єктом владних повноважень, якщо наділяють владою особу, яка стає керівником суду? Що ж вони їй передають, якщо не владу?
– Знаю, що ви зверталися з приводу цього до Ради суддів України (РСУ). Якою була її реакція?
– Я очікував від РСУ рішучих дій. В розпорядженні її членів знаходилися три рішення судів, які визнавали, що моє право є умисно порушеним особою, котра вчиняє це систематично стосовно мене. Більше того, суд відмовився відновлювати порушене право, як і голова суду та збори суддів.
– Якими були ваші враження від засідання та рішення РСУ?
– Після засідання РСУ мене кинуло в жар. Але не від прийнятого проміжного рішення, а від думок, які озвучували судді. Для прикладу, член РСУ, суддя Вищого адміністративного суду України Тетяна Чумаченко вважає, що я також винен у конфлікті, бо є його стороною. У чому моя вина? У тому, що мене умисно не запросили на збори, і я намагаюся захистити своє право. Склалося таке враження, що вона засуджує мене за звернення до суду за захистом.
Її колега, суддя апеляційного суду Дніпропетровської області Олена Кононенко, упевнена, що меншість, порушення права якої встановив суд, не може диктувати правила більшості. Отже, на її думку, рішення суду нікого ні до чого не зобов’язує, і моє право не треба відновлювати. Таку ж думку поділяє й заступник голови РСУ суддя Житомирського апеляційного адміністративного суду Богдан Моніч. За його словами, практика Європейського суду з прав людини говорить, що не завжди треба відновлювати порушене право, а можна обмежитись констатацією порушення.
А інший член РСУ Андрій Волков, що є суддею Київського окружного адміністративного суду і свого часу відмовив мені у доступі до правосуддя щодо оскарження рішення зборів суддів, узагалі приголомшив. Він пояснив, що голова суду несвоєчасно мене сповістив про збори суддів. Хоча у резолютивній частині рішення і за змістом сам встановив, що керівник суду взагалі мене не сповіщав. Фактично суддя Волков таким чином довів до членів РСУ інформацію, котру ніхто не виявив бажання перевірити.
– Як ви оцінюєте таку реакцію членів РСУ?
– Проаналізувавши їхні висловлювання, я зрозумів, що вони не хочуть і не можуть захищати порушене право судді. Причина цього, на мій погляд, криється в психології членів РСУ, котрі не бажають оперативно вирішувати спір, який виник між суддею та керівником суду. Хоча суд вже сказав, хто винний.
Проте, якщо дослідити рішення РСУ у схожих спорах між такими ж сторонами, то, на моє переконання, вона не націлена на захист суддів, а є захисником керівництва судів.
– Яким буде ваш наступний крок?
– Зверніть увагу ще на одну обставину. РСУ визнала, що питання про встановлення ознак недоброчесності в діях керівника суду відноситься до компетенції ВККС, однак в цій частині відмовилася направляти звернення за належністю. Це пряме порушення приписів ч. 3 ст. 7 Закону України “Про звернення громадян”. Виявилось, що РСУ голосує з питань, з яких закон вже встановив правило поведінки. Чому РСУ умисно пішла на таке порушення? Бо вона є, як я раніше зазначив, захисником керівників судів. Якщо проаналізувати висловлювання членів РСУ та їх рішення, то стає зрозумілим, що я не мав шансу отримати захист, незважаючи на наявність судового рішення.
– Чи ви будете оскаржувати рішення цього органу суддівського самоврядування в суді?
– Я не збираюся оскаржувати рішення РСУ, оскільки самостійно направлю скаргу до ВККС про встановлення факту вчинення недоброчесного поступку, який містить дві складові: умисне незапрошення мене на збори суддів та небажання відновити порушене право з 15 жовтня 2015 року (дата прийняття судом рішення, яким визнано порушення керівником суду).
– Експерти Центру політико-правових реформ та Реанімаційного пакету реформ вважають, що судді не в стані реформувати власноруч судову систему, тому це слід робити кардинально через оновлення суддівського корпусу. Чи ви, як діючий суддя, погоджуєтеся із такою думкою?
– Починаючи з 2014 року, я неодноразово висловлювався, що треба оновлювати суддівський корпус через механізм проведення відкритих конкурсів, якщо ми хочемо відновити довіру суспільства до суду. І результат моїх намагань знайти захист у суді, РСУ та зборів суду доводить, що я не помилявся. Зверніть увагу, я навів висловлювання суддів усіх інстанцій. Таким чином, ми маємо справу з системною проблемою, яка завадила мені встановити справедливість.
– Чому так відбувається?
– На жаль, коли обирали суддів, ніхто не досліджував належним чином їхні психологічні особливості, від яких залежить, чи здатні вони когось захищати, та що для них означає справедливість (її вимір).
Не вирішує цю проблему й судова реформа, в якій не закладено механізм вивчення психологічних особливостей суддів. Тому суспільству треба сподіватися лише на внутрішні зміни служителів Феміди через призму глибокого усвідомлення місії, яку доручено їм виконувати.
Для розуміння того, що я сказав, прошу усім уважно подивитися на фото судової зали в Італії. На стіні над кріслом судді висить ключ до судової реформи у нашій державі. Йдеться про розп’яття, яке висить над суддями. Чому воно є і саме там, тобто в судовій залі італійського суду?
Відповідь на моє запитання дає Біблія (Книга Повторення Закону 1:16-17, Книга 2 Хроніки 19:5-7). Розп’яття над суддею для того, щоби він знав для кого відправляє правосуддя, а людина розуміла – в чиїх руках її доля.
Розмовляла Леся Шутко
