Суди під контролем

Диктатура розпочинається із контролю влади над судами. Кишенькові судді дозволяють “легально” знищити відомих політиків-опозиціонерів, а простих людей чекає позасудова розправа. Так було вигідно попередникам, це задовольняє і наступників.

Закон про судоустрій та забаганки Януковича

Перше ж, що зробила команда Віктора Януковича, коли прийшла до влади – прийняла сумнозвісний Закон про судоустрій та статус суддів.  У цьому документі, що досі оприлюднений на сайті Верховної Ради і є чинним, словосполучення “Президент України” повторюється декілька десятків разів. І не дивно: Янукович досяг такого контролю над судовою системою, що і Вища рада юстиції, і Вища кваліфікаційна комісія суддів і органи суддівського самоврядування (збори, ради, конференції та з’їзди суддів) виконували всі його забаганки. Саме тому стали можливими всі ганебні судові процеси, що тривали до Революції Гідності, найгучнішими з яких були справи Юрія Луценка та Юлії Тимошенко.

Цілком логічно було би скасувати Закон про судоустрій одразу після революції, але депутати обмежилися лише поправками до нього. Очевидно, новій владі також хочеться мати “своїх” суддів, та й самим суддям вигідно користуватися допомогою покровителів у владі.

Смерть репутації судової системи

Результатом дії Закону про судоустрій став суттєвий занепад довіри до української судової системи. Так, наприклад, згідно із даними дослідження американської компанії Gallup, у 2013 році українським судам довіряли лише 16% громадян. Цікаво, що саме дослідження, де були зібрані дані з усього світу, компанія проілюструвала фотографією одіозного судді Печерського суду Сергія Вовка, який засудив Юрія Луценка.

У наступному році ситуація не покращилася. За даними, презентованими міжнародною Організацією економічного співробітництва та розвитку (OECD) “Правосуддя, якому ви довіряєте? Процент громадян, впевнених у правовій системі (2014)”, Україна знаходилася на останньому 43-му місці, маючи лише 12% довіри.

Далі – гірше. Дослідження Центру Разумкова, проведене у березні 2015 року показало, що “цілком довіряє” судам лише 1,1% опитаних, а “скоріше довіряють” – 9,5%, що складає умовні 10,6%.

Чи допоможуть косметичні реформи?

Для покращення ситуації деякі депутати пропонують низку справді радикальних заходів. Наприклад, член Конституційної комісії Леонід Ємець (Народний Фронт) пропонує повністю перезавантажити весь суддівський корпус. “Всі судді мають бути звільнені, а потім брати участь у конкурсі на свою посаду поруч із іншими кандидатами”, – каже він.

На жаль, ця практика в Україні була вкрай неуспішною. 11 квітня 2014 року набрав чинності закон “Про відновлення довіри до судової влади в Україні”. За його вимогою всі голови судів та їхні заступники (окрім Конституційного та Верховного Судів) втратили свої посади. Потім збори суддів у кожному суді мали вибрати нових, але претендувати на цю посаду могли і звільнені. В результаті 80% колишніх голів та заступників були переобрані знов. В багатьох судах навіть не висувалися альтернативні кандидатури. Фактично ця реформа провалилася.

Інший член Конституційної комісії, екс-міністр юстиції (в урядах Павла Лазаренка та Юрія Єханурова) Сергій Головатий пропонує ввести мінімальний віковий ценз для суддів (від 30 років), а також мінімальний професійний стаж (5-7 років), запровадити незмінність суддів та скасувати випробувальний термін для них. Крім того, Сергій Головатий вважає, що кожен суд повинен мати свій окремий бюджет.

Ще один екс-міністр юстиції (в уряді Юлії Тимошенко) та член Конституційної комісії Микола Оніщук впевнений: за два роки після Революції роботу судів таки вдалося покращити законодавчо.

По-перше, був суттєво змінений склад Вищої ради юстиції та Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС). Це вже дає цілком конкретні результати. Наприклад, у квітні цього року ВККС відсторонила з посади суддю Солом’янського районного суду Києва Світлану Кушнір. У січні 2014 року суддя Кушнір виносила завідомо неправосудні рішення щодо двох громадян, яких прокуратура тоді обвинувачувала в участі в масових заворушеннях. Сьогодні до кримінальної відповідальності притягнуто саму Світлану Кушнір. До речі, у той самий день ВККС звільнила з посади ще шість суддів.

По-друге, після підписання Закону України “Про забезпечення права на справедливий суд” суддя став доступнішим для відповідальності за неправомірні дії. В цьому законі, зокрема, зазначено, що можна проводити в залі судового засідання фотозйомку, відео- та аудіозапис з використанням портативних відео- та аудіотехнічних засобів без отримання окремого дозволу суду. Громадські активісти вже користуються цією можливістю, а судді знають, що звичайний кліп на Youtube зможе стати цілком достатнім приводом не лише для звільнення їх з роботи, але й для кримінальної відповідальності.

По-третє, запроваджена оцінка суддівської роботи. Йдеться про Закон “Про відновлення довіри до судової влади в Україні” (від 8 квітня 2014 року). Згідно із цим Законом була створена Тимчасова спеціальна комісія з перевірки суддів, які були причетні до заборон мирних зібрань та репресій щодо їхніх учасників. Висновок цієї Комісії передається Вищій раді юстиції, яка вносить подання до Президента або Верховної Ради про звільнення цих суддів. Станом на 15 червня 2015 року до комісії надійшло 2192 заяви, вже перевірено 331 суддю.

На жаль, Закон “Про очищення влади” (або про люстрацію), прийнятий 16 вересня 2014 року, містить дуже багато так званих “мертвих” положень. Наприклад, він вимагає відсторонити від посад на 5 років тих суддів, які “співпрацювали із спецслужбами інших держав як таємні інформатори”. Але досі про такі факти нам не відомо.

Як треба міняти Конституцію?

“Законодавчі можливості щодо судової реформи на сьогодні вичерпані, – вважає Микола Оніщук, – потрібно змінювати Конституцію”. Які ж саме зміни до Конституції необхідні? Експерти Центру політико-правових реформ і Реанімаційного пакету реформ розробили цілу низку пропозицій.

• Трирівнева судова система: перша, апеляційна та касаційна інстанції.
• Перелік судів та їхню територіальну юрисдикцію визначає закон, а не указ президента.
• Статус судді надає президент на підставі рішення Вищої ради юстиції.
• Переведення, звільнення та припинення повноважень суддів здійснює не президент, а Вища рада юстиції.
• Кваліфікаційні чи дисциплінарні комісії утворюються при Вищій раді правосуддя, а не окремо.
• “Несуддівську частину” Вищої ради правосуддя призначає Комісія, яку формують президент та парламент.
• Генерального прокурора призначає не президент, а Вища рада правосуддя за результатами конкурсу.
• Усіх суддів Конституційного суду призначає Верховна Рада за поданням комісії, що складається з суддів КС у відставці.

Як бачимо, повністю уникнути політичного впливу на формування суддівського корпусу не вдається навіть у найсміливіших пропозиціях реформаторів. Великим прогресом можна вважати вже те, що роль президента та парламенту в багатьох випадках церемоніальна – більшість питань будуть вирішувати Вища рада юстиції та інші судові органи. Тут, звісно, є серйозна небезпека повторення невдачі закону “Про відновлення довіри до судової влади в Україні”, коли судді утворили кругову поруку та провалили оновлення верхівки. Саме тому експерти рекомендують повторити конкурс на кожну суддівську посаду у нових судах.