Суперінтендант, що працював у справі Брейвіка: "вибивання" зізнань не працює

Асбйорн Раклев

У 2011 році терорист Андерс Брейвік здійснив у Норвегії подвійний теракт, що забрав життя 77 людей (з яких 69 підлітків). Після затримання опитуванням Брейвіка керував суперінтендант Асбйорн Раклев, який за 10 років до того вивчив у Британії, а згодом допоміг впровадити на батьківщині метод так званого "процесуального інтерв’ю". Цей метод суттєво відрізняється від класичного допиту. Раклев упевнений, що завдяки ньому норвезька поліція змогла отримати від Брейвіка надійні свідчення, які стали підставою для засудження терориста. Зараз Раклев навчає практиці процесуального інтерв’ю поліцейських в усьому світі.

В січні детектив на запрошення МФ "Відродження" зустрівся із українськими правозахисниками, юристами та поліцейськими. Він розповів, чому опитування підозрюваного без тиску та маніпуляцій дає кращі результати, ніж допит заради отримання зізнання. Далі –  пряма мова.

"ДОПИТ – ЦЕ СПРОБА ЗМУСИТИ ПІДОЗРЮВАНОГО ЗІЗНАТИСЯ"

Я 25 років працював у поліції в Осло. У той самий час у мене була змога вивчати поліцейські розслідування з наукової точки зору. Я хотів би розповісти вам, як змінилася наша норвезька поліція, як ми здолали шлях від допитів до так званого процесуального інтерв’ю.

Наскільки я розумію допит, то це спроба поліції змусити підозрюваного зізнатися. Принаймні, так мене вчили у 90-х роках, коли я сам став детективом. Але наукові дослідження довели, що існують зовсім інші способи розслідування злочинів. Цей напрямок отримав назву процесуального інтерв’ювання.

Методологія мислення працівників системи кримінальної юстиції спирається на бажання підтвердити свої попередні версії, але це неправильно. Це дуже небезпечно, зрештою. Існують більш розумні підходи. Але головною проблемою як в Україні, так і в Європі є, так би мовити, неписаний закон.

Неправдиві зізнання мають місце по всьому світу, і вони характерні якраз для тих систем кримінального правосуддя, де великий акцент робиться саме на отриманні зізнання.

Ви знайомі з Innocence Project у США? Це незалежна організація, яка допомагає невинуватим людям вийти на свободу. Наразі завдяки цьому проекту вже 351 особа вийшла з американських в’язниць. Але це лише верхівка айсбергу невинно засуджених. На думку аналітиків цього проекту, у 8 з 10 випадків причиною несправедливого засудження є неправильна ідентифікація особи. Свідок просто вказав не на ту людину. Але я хотів би особливу увагу звернути на інше: майже у чверті всіх випадків несправедливого засудження особа зізнається у вчиненому злочині, хоча є невинуватою. Це підтверджено дослідженням. Якщо подивитися на справи про вбивства (у цьому дослідженні було 113 таких справ), то ви побачите, що майже в 7 з 10 випадків невинні люди зізнавалися, хоча і не були винуватими.

Неправдиві зізнання часто ведуть до неправомірного засудження. Чому? Тому що у поліції є традиція – домагатися зізнань. В одних випадках це можуть бути катування, в других – психологічне насильство, у третіх – маніпуляції. Але установка поліції однакова: вони намагаються підтвердити свої підозри. Вони не перевіряють інших версій. Нам треба усвідомлювати ці проблеми, і ті небезпеки, які виникають у зв’язку з неправдивими зізнаннями.

У Норвегії відома одна справа 1995 року. Дівчина була вбита буквально біля власного дому. Розслідувати цей злочин було досить важко: жодних підозрюваних, жодних доказів, а тиск на поліцію був доволі високий. Минув рік – жодного руху. І тоді поліція запідозрила одного молодого чоловіка. Його заарештували, сподіваючись отримати від нього зізнання. Чоловіка допитували годинами кожного дня. Зрештою, той хлопець зізнався. Пізніше він відмовився від своїх свідчень, але його зізнання все одно увійшли до справи, і його засудили. 

Пізніше, під час розгляду апеляції  захист запросив британського експерта виступати в суді. Цей професор вивчив справу і виступив у норвезькому суді як експерт. Він зазначив, що норвезька поліція застосовує при розслідуваннях маніпуляції, тисне на підозрюваного, і це доволі небезпечна річ, особливо, якщо пам’ятати, що людина перебуває у місці несвободи. Треба бути дуже обережним, оскільки отримані таким чином зізнання можуть бути неправдивими.

Я тоді був поліцейським і дуже добре пам’ятаю, як ми, норвезькі поліцейські, відреагували на слова цього професора. Приїхав, бачте, до нас, до Норвегії, і нам говорить, що ми щось не так робимо. Хто цей професор? Але при цьому я зауважив, що у своїй доповіді професор послався на дуже багато джерел, книжок, результатів досліджень.  Ні я, ні мої колеги нічого про них не чули. Науковці, як ми побачили, досліджують, як ведуть розслідування поліцейські. А ми, поліцейські, нічого не знаємо про результати цих досліджень. Тож я звернувся до нашого керівника в Осло і попросив відрядити мене до Великої Британії, туди, де власне велися ці дослідження. Мені дали рік на те, щоб я в Англії міг навчатися у магістратурі на психології.

У Норвегії ми вчилися на методиках минулого – поліцейський вчився проводити допит від свого начальства, а той від свого начальства. І було ще одне, що я вважав особливо проблемним: всі ці методи приховувалися самою поліцією. Усі поліцейські методички мали грифи "для службового користування". У своїй магістерській роботі я поставив питання: а чи можуть існувати такі секретні методи розслідування? Звичайно ж, ні. Адже ми демократична держава.

Вісімнадцять років тому ми розробили спеціальну програму навчання, і зараз вона налічує 16 модулів, які має обов’язково прослухати поліцейський перед тим, як отримає кваліфікацію детектива.

Зараз ця модель отримує поширення у світі. Торік я тричі побував у Пекіні після того, як розповів про цю модель. У Китаї невинуватих людей не просто арештовували і саджали до в'язниці, але й страчували. А це абсолютно неприйнятно для сучасного суспільства. Навіть у таких країнах як Китай, В'єтнам, Індонезія зрозуміли, що час мінятися, і вони цікавляться різними новими моделями і методиками інтерв'ю.

"ЗАРАЗ ДЕДАЛІ МЕНШЕ АДВОКАТІВ РАДЯТЬ КЛІЄНТАМ НЕ СПІЛКУВАТИСЯ З ПОЛІЦІЄЮ"

Я читав доповідь, підготовлену фахівцями в Україні: "Права людини за зачиненими дверима". У своєму дослідженні ви, зокрема, дійшли висновку, що ніде в законах України не сказано, яку мету переслідує допит. Ви, напевно, знаєте про роботу Європейського комітету із запобігання катуванням (КЗК). Члени комітету їздять по європейських країнах, і, коли бачать, що проблема існує не в одній країні, а в декількох – вони розбирають її у своїх стандартних звітах. Коли йдеться про допит підозрюваних, то у звіті КЗК підкреслюється, що це завдання, яке вимагає спеціальної підготовки. Чому ж так багато поліцейських у всьому світі цьому не вчаться? В деяких країнах треба щороку проходити атестацію із влучності стрільби чи керування автомобілем. А ось з проведення допитів – ні. Є вуха, є рот – значить можеш спілкуватися. Авжеж, але, якщо хочеш робити це професійно, ти мусиш навчатися. Крім того, КЗК зазначає, що точна мета допиту повинна бути ясною, і полягати вона має в отриманні точної і надійної інформації. Допит не ставить за мету отримати зізнання особи в злочині.

Наша програма називається C.R.E.A.T.I.V – за першими літерами принципів, які покладені в її основу. Це комунікація (communication), верховенство права (rule of law), етика та емпатія (ethics and empathy), активне мислення (active consciousness), довіра через відкритість (truth trough openness), інформація (information), наукове обґрунтування (verified through science).

Надзвичайно важливою для всієї програми підготовки є техніка проведення інтерв’ю. Ми ділимо інтерв’ю на кілька етапів. Після того, як поліцейський вивчив справу, налаштувався психологічно та підготував кімнату для інтерв’ю, він дає людині можливість вільно викласти свою версію подій. Він слухає, не перебиваючи. І лише після цього він може поставити уточнюючі запитання. При цьому ми радимо уникати навідних запитань, тому що вони можуть впливати на відповідь.

Одна з лекцій у нашій програмі присвячена методиці стимулювання спогадів, шляхам, які можуть допомогти опитуваному краще згадати, що трапилось. Адже людська пам'ять – це не відеокамера. Наукові дослідження доводять, що поліція, яка застосовує такі методи стимулювання, може отримати на 40% більше інформації. Це підтверджено в сотнях різних дослідженнях. Треба лише знати, як це робити.

Проведення інтерв’ю є одним із основних завдань поліцейської роботи. Я спілкувався з багатьма поліцейськими – всі вони, незалежно від країни, погодилися з цим.

Ми вчимо поліцейських розробляти стратегію інтерв'ю. Насамперед, готуючись до опитування, детектив повинен ідентифікувати потенційні докази. Мають існувати докази, інакше як можна пояснити те, що людину заарештували? Перш ніж починати опитування, треба спробувати самому сформулювати якісь альтернативні пояснення. Можливо, людина не винна. Можливо, є якась інша версія – нам треба перевірити раціональність всіх цих потенційних пояснень.

Наприклад, у поліцейського є відбитки пальців. Наприклад, в американських посібниках поліцейських вчать негайно демонструвати докази підозрюваному: "У нас є твої відбитки, ми все знаємо". Вони намагаються шокувати людину, щоб вона одразу "розкололася". Але це не дуже добра стратегія. Бо якщо підозрюваний таки винен, але не хоче в цьому зізнаватися, він може спробувати вигадати якесь правдоподібне пояснення: "А, так? Мій відбиток на місці скоєння злочину? Дідько, я ж наркоман, подивіться, я героїн вживаю, я інколи мушу, знаєте, вламуватися до квартир, обкрадати їх, щоб купити собі дозу. Ви ж знаєте про це, ви ж мене вже заарештовували. Де це було, кажете? В центрі Києва? Ну, звичайно, так, я там виніс свого часу дещо". Одним словом, іноді підозрювані дають такі пояснення, які просто неможливо спростувати.

Як використовуємо докази ми? Наприклад, людину підозрюють у вбивстві зниклої дівчини. У нас є свідки, які начебто бачили, що дівчину тягнули в автомобіль, дуже схожий на автомобіль підозрюваного. Ми провели обшук і в багажнику знайшли волосся дівчини. Як ми тепер будемо вести допит? Ми вважаємо за необхідне насамперед перевірити, кому належить автомобіль, чи не користувався автомобілем хтось інший. Скільки ключів до автомобіля? Можливо, у когось іншого є ключі? Ні? Можливо, людина щось перевозила у багажнику? Можливо, хтось попросив щось перевезти? Ні? Коли під час опитування детективи відпрацювали версії, які свідчать про невинуватість особи, тільки тоді ми показуємо ключовий доказ: "Ну, гаразд, якщо так, то скажіть, будь ласка, чому у вас в багажнику знайшли волосся жертви?" На цьому етапі підозрюваному буде досить важко вигадати якесь правдоподібне пояснення. Ми ж уже перевірили версії, при чому без примусу, просто проводячи опитування.

Таке мислення якраз дає нам найкращий спосіб гарантувати принцип презумпції невинуватості. Іншими словами: якщо людина невинувата, має існувати якесь альтернативне пояснення, але якщо винувата, тоді знайти таке правдоподібне пояснення дуже складно.

Але головне – це дозволяє детективам не зациклюватися на одній версії. І змушує їх шукати альтернативні пояснення. Це ми і називаємо стратегічним використанням доказу. У Швеції, США, Сполученому Королівстві робилося дослідження, і науковці дійшли висновку, що ті, хто послуговується таким методом інтерв’ю, отримують кращі результати. Власне, якість отриманих доказів вища. Якщо поліцейські самі не пропрацюють альтернативні пояснення, то хто знає, можливо, в суді підозрюваний використає якесь виправдувальне пояснення. Інколи винуваті люди виходять з зали суду, тому що можливості спростувати таке пояснення в суді вже немає.

При цьому поліцейському не треба кричати, не треба вдавати з себе мачо. Необхідно так само вміти завершити інтерв’ю, бо саме це відбивається в пам’яті опитуваних. Наприклад, детектив питає: "У вас є якісь запитання до мене?" Для цього багато не треба, але людина відчуває повагу до власної гідності. Вона повертається додому, і розповідає, що була в поліції, але поліція поставилася до неї справедливо.

Раніше поліцейські та адвокати були на ножах. Ну звичайно, а як адвокатам було нам довіряти, якщо ми намагалися застосовувати всілякі брудні прийоми щодо їхніх клієнтів? Адвокати радили своїм клієнтам не надавати свідчень поліції. Але зараз дедалі менше адвокатів радить своїм підзахисним нічого не говорити під час інтерв’ю. Взаємини наші набагато поліпшилися. Зрештою, у нас спільна мета – допомогти сформуватися більш досконалому справедливому суспільству.

"НІХТО НЕ МОЖЕ ВКРАСТИ У НАС НАШІ ЦІННОСТІ"

22 липня 2011 року Норвегія зазнала терористичної атаки. Місто перетворилося на зону бойових дій. Після атаки на урядову будівлю Брейвік продовжив вбивства, переїхавши на острів Утойя. На той час там було 600 молодих людей, представників Молодіжного крила Трудової партії. Він намагався вбити там якомога більше.  Він не зупинився, аж доки його не затримали. 69 підлітків було вбито. Знаєте, хтось скаже, що це легка справа для розслідування – його арештували на місці злочину. Але це була непроста справа. Чому? Тому що на самому початку нашого спілкування він намагався погрожувати нам і всій країні. Він сказав, що це лише початок, це не вся операція. У будь-який час можуть бути активовані терористичні осередки номер 2 і номер 3. Він заклав бомбу сповільненої дії. І нам потрібно було ставитися до цієї погрози серйозно. Ми не знали, чи це прості слова, чи він дійсно планує ще атаки.

Мене попросили робити загальний нагляд над допитом Брейвіка. Як його опитувати? Знаєте, я ставив це запитання в багатьох країнах. Дуже добре пам'ятаю, як в одній країні встав полковник і сказав: "Та ми б його катували. Нам же треба захистити людей". Але чи катування є найефективнішим способом, коли нам потрібна надійна і точна інформація? А нам вона була вкрай необхідна. Звісно ж, ні. Сьогодні уже є купа публікацій, в яких йдеться про результати опитування дослідниками сотень поліцейських, і всі вони свідчать про одне: існують більш раціональні, розумні способи розслідування.

Наш тодішній прем'єр Єнс Столтенберг (він зараз очолює НАТО) в цьому теракті втратив своїх добрих приятелів. Але реакція уряду була такою: "Завтра Норвегія залишиться такою, як і є. Ніхто не може вкрасти у нас наші цінності, нашу демократію". Коли керівник управління поліції попросив мене бути керівником процесуальних дій, він ніби сказав мені: "Не поступатися нашими цінностями".

У нас є наші закони, наше норвезьке право. Це наша цінність. У нас є настанови, посібники, є у нас керівні принципи роботи прокуратури, є узагальнена практика судів, є міжнародні правові документи в царині прав людини, до яких долучилася Норвегія. Це теж наші цінності. І ось саме це мені говорив керівник. Брейвік не змусить нас відмовитися від наших цінностей. Це було дуже потужним мотивувальним моментом для мене, для моїх співробітників.

Брейвіка інтерв’ювали абсолютно так само, як і інших підозрюваних в інших справах.

Ви бачили шоу Опри Вінфрі? Вона інтерв’ює президентів, і її вважають однією з кращих інтерв’юєрів світу. Як ви думаєте, вона випадково ставить крісла одне проти одного? Аж ніяк, бо це стимулює комунікацію. Ми ж люди. Так я маю повноваження, навіщо мені це ще демонструвати своїм особливим положенням у кріслі щодо людини, яку я опитую? Так само ми і Брейвіка опитували: у кімнаті з двома кріслами, з водою на столі. І в тій самій кімнаті ми опитували потерпілих.

В той день на чергуванні була слідча Ніна. Вона 10 років розслідувала вбивства, і ми знали, що вона вміє користуватися методологією процесуального інтерв’ю. Їй доручили опитати Брейвіка, і вона зуміла встановити з ним зв’язок. Адвокати Брейвіка були у тій самій кімнаті.

В кімнаті у детектива є екран, і іноді ми допомагаємо під час інтерв’ю – у серйозних справах.  Той, хто веде нагляд за опитуванням, може допомогти детективу, виводячи на екран якесь запитання або якусь репліку на кшталт: "Чудово, можеш переходити до наступного питання. Ми вже отримали достатньо інформації". І відбувається це так, щоб не порушувати комунікації, яка вже встановилася між двома людьми.

Не знаю, як в Україні, та у Норвегії 30 років тому ми потискали руку потерпілому, свідку, але не підозрюваному. Зараз, зрозумівши, що нам треба якомога більше якісної інформації, ми маємо застосовувати принципи комунікації.

Перед початком інтерв’ю поліцейські називаються, пояснюють свою роль та надають інформацію. Тобто ми розповідаємо, чому ми в цій кімнаті, говоримо, що якщо потрібна перерва, потрібно вийти в туалет, чи попити води – необхідно просто сказати про це. Ми інформуємо, що зустріч наша записується на відео, повідомляємо про право не відповідати, користуватися послугами адвоката, і даємо інформацію про те, що відбуватиметься під час опитування. Чому? Тому що люди зазвичай нервують, вони ж не знають, що буде відбуватися. А ми їм розповідаємо. Нервові люди не дуже налаштовані на взаємну комунікацію. Знаєте, це, як на літаку: "Шановні пасажири, ми зараз на висоті 10 тисяч метрів, з вами розмовляє капітан корабля…". Ви, мабуть, сотні разів це чули. Що говорить вам капітан, зрештою? Він говорить: "Я капітан, я знаю, де ми зараз є, я знаю, куди ми прямуємо, і все буде добре". Люди часто нервуються, перебуваючи на борту літака, і така інформація дає їм можливість трохи розслабитися.

Якщо я до кожного підозрюваного ставлюся саме так, незалежно від того, у чому його підозрюють, він йде на контакт. З Брейвіком ми застосовували ту ж саму методологію. Це справедливо, по-перше, а по-друге, докази, які ми отримуємо в результаті таких дій, є надійнішими. Та і дослідники говорять про те, що люди, до яких ставляться саме так, готові говорити з поліцією відверто. Звичайно, треба цьому навчитися, але я дуже рекомендую спробувати.

Записала Маргарита Тарасова, Центр інформації про права людини

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
Мітки: поліція допит Норвегія тероризм
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини