Як в ОРДЛО придушуються конфесії (ФОТО)

Шейх Саід Ісмагілов

Після того, як частина території Донеччини та Луганщини 2014 року опинилася під контролем підтримуваних Росією сепаратистських утворень, там дуже ускладнилася ситуація з додержанням прав і свобод людини, зокрема, права на свободу совісті.

Репресії на релігійному ґрунті почалися із широкого та інтенсивного використання релігійної риторики для мобілізації прихильників незаконних збройних формувань (НЗФ). Відповідно, вірні конфесій, яких православні фундаменталісти вважають за "шкідливих", з перших днів стали як систематично переслідуватись, так і зазнавати спонтанних актів агресії.

2014 РІК

16 травня на кілька годин затримали єпископа євангельського об’єднання "Церква Божа України" Олексія Демидовича, а незабаром захопили приміщення п’ятдесятницької церкви "Добра звістка".

6 червня 2014 року в Слов’янську представники незаконних збройних формувань захопили майно дитячого християнського притулку "Вітрила надії". А 8 червня 2014 року, після святкування П’ятдесятниці, викрали просто з приміщення церкви "Преображення Господнє" дияконів Віктора Брадарського та Володимира Величка, а також Рувима та Альберта Павенків — синів старшого пастора Олександра Павенка. Усі чотири чоловіки наступного дня знайдені вбитими.

Перед тим так само вбили на одному з блок-постів позаштатного священика УПЦ Московського патріахату (МП) Павла Жученка (9.05.2014), захоплено приміщення протестантських церков у Горлівці та інших населених пунктах, не раз викрадено й бито пасторів та активних членів релігійних організацій.

Так, 23 травня в Донецьку побили трьох протестантських вірних, зокрема, пастора церкви "Асамблея Божа" Сергія Косяка.

А 27 травня викрали і майже добу утримували польського католицького священика Павла Вітка.

Викрадення, побиття та захоплення храмів стали звичайним явищем протягом літа 2014 року.

Протягом самої другої половини червня захоплено приміщення протестантських церков у Донецьку, Горлівці, Торезі, Шахтарську, Дружківці та інших населених пунктах.

Від 26 червня протягом тижня представники НЗФ утримували в полоні пастора "Церкви переможців" міста Дружківки Павла Леська та його дружину.

Від 3 до 14 липня у полоні знаходився священик Української греко-католицької церкви Тихон Кульбака

Від 8 до 30 липня — священик Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП) Юрій Іванов. Від 15 до 25 липня — священик Римо-католицької церкви Віктор Вонсович.

Від 4 до 12 серпня — протестантський пастор Олександр Хомченко.

Серед представників ісламу в цей період двічі заарештовували та ув’язнювали голову мусульманської громади Луганська Сейфуллу Рашидова. Так само через переслідування і спроби арешту мусили покинути окуповану частину Донбасу імам-хатиб мусульманської громади міста Сніжне Шаміль Богданов та я, муфтій Духовного управління мусульман України "Умма" шейх Саід Ісмагілов.

Це зовсім не всі випадки викрадень священиків і релігійних діячів. Частково ці злочини можна пояснити спробою заволодіти майном. Викрадали людей у той період досить часто й не завжди через конфесійні вподобання. Але принаймні значна частина серед них — це переслідування на релігійному ґрунті.

Багато релігійних організацій, передусім представники релігійних меншин та нових релігійних рухів, досить швидко евакуювали своїх представників із міст, не підконтрольні уряду України. Це можна сказати, наприклад, про Церкву Ісуса Христа Святих Останніх Днів (ЦІХСОД), деякі протестантські та юдейські громади.

Переслідувань зазнали тоді не тільки представники християнських конфесій. Наприклад, на початку липня 2014 року захопили будівлю буддійського ордена "Ніппондзан Меходзі" в селі Паньківка на Луганщині. Там був один із найважливіших центрів цієї релігійної організації на території України. Представників цього напрямку, що перебували на підконтрольній НЗФ території, так само переслідували — вони мусили покинути свої громади та переїхати на території, підконтрольні українському урядові. 

Орден "Ніппондзан Меходзі" відомий своїми акціями, що закликають до миру. Незадовго перед розгромом луганської та донецької громад орден став організатором всеукраїнського заходу під назвою "Марш миру і солідарності в Україні".

Водночас зупинилась активна діяльність інших громад буддійського напряму, зокрема, монастир Шейчен-лінг у селищі Ольгинка Донецької області. Його закрито, а настоятель монастиря Дорже Жамбо Чойдже-ламу (у миру Олег Мужчиль) приєднався до ДУК "Правий сектор", очоливши там один із підрозділів, а згодом загинув в 2014 році.

2015 РІК 

У 2015 році репресії на релігійному ґрунті не припинилися, хоч випадків і стало менше. Одна з причин — виїзд відомих активною проукраїнською позицією вірних із зони, підконтрольної НЗФ.

Частково репресії почали спадати і через від’їзд або загибель численних членів парамілітарних рухів (козаків, скінхедів та інши), що приїхали з Росії у 2014 році.

Об’єктами нападів у цей період стали військовий священик УПЦ КП Ігор Петренко (14 лютого він помилково заїхав на блокпост незаконного збройного формування Донеччини — його побили, але 6 квітня відпустили за програмою обміну полоненими), пастор-п’ятдесятник Тарас Сень (від 23 вересня до 6 жовтня перебував у полоні підрозділ НЗФ, яке оголосило себе "Міністерством державної безпеки ЛНР"). Неодноразово нападали й на свідків Єгови, зокрема, у них забрали приміщення Зал Царства в Донецьку, Єнакієві, Брянці. Захоплювали й приміщення інших конфесій.

2016 РІК

Через від’їзд багатьох релігійних діячів різних конфесій кількість викрадень поступово зменшилася, але захоплення культових споруд не припиняються дотепер.

Один з останніх прикладів — захоплення будівлі ЦІХСОД (мормонів) у Донецьку в травні 2016 року: молитовний дім, що не функціонував на той час через евакуацію громади, перетворено на "Палац одружень".

За рік перед тим, навесні 2015 року, основний молитовний дім цієї церкви в Донецьку перетворили на "Палац дитячої та юнацької творчості".

Приміщення ЦІХСОД вельми впоряджені, тож часто стають бажаною метою.

Такою метою стали й навчальні корпуси та гуртожитки Донецького християнського університету, захоплені 9 липня 2014 року, й перетворені на казарми.

Проте церкви, що змогли зберегтися в 2014 році, хоч і з обмеженнями, але функціонують дотепер. Так, попри утиски, в Донецьку та Луганську діє Українська греко-католицька церква, і навесні 2016 року донецьку громаду навіть відвідав новопризначений Апостольський нунцій в Україні Клаудіо Ґуджеротті. Він побував тут на Великодній службі.

Не припиняють діяльності громади Свідків Єгови, переважно добродійну діяльність провадять представники Міжнародного товариства свідомості Крішни.

Попри від’їзд найвідоміших імамів, діють мусульманські громади, і дехто з їхніх лідерів претендує на верховний статус у межах самопроголошених утворень. Практично без перешкод, не рахуючи індивідуальних репресій проти проукраїнського духовенства, функціонує Українська православна церква (Московського патріархату).

СВОБОДА СОВІСТІ

Крім конкретних випадків переслідувань, викрадень і захоплень майна, погіршується ситуація у сфері свободи совісті.

Незаконні збройні формування, що контролюють територію, не є суб’єкти міжнародного права та не вважають, що повинні підкорятися йому. Законів України на непідконтрольній урядові території не додержують чи майже не додержують, і забезпечити право на свободу совісті українська влада там не може.

Про це свідчить ухвалений 21 травня 2015 року проект Постанови № 2765 (462-VIII), що ним Верховна Рада тимчасово припинила свої зобов’язання дотримання прав людини та основних свобод на непідконтрольних територіях Донбасу.

До того ж правове поле незаконних збройних формування Донеччини та Луганщини дуже нестабільне. Так, тільки 24 червня 2016 року прийнято закон, що регламентує правові відносини у сфері свободи совісті (автори вважали за краще говорити про "свободу віровизнання", бо вважають, що свобода совісті — "західна норма", шкідлива для релігійності населення).

Перед цим правові відносини у сфері свободи совісті там регулювали в ручному режимі, і висловлювання різних представників НЗФ часто суперечили одне одному.

Так, стаття 21 ухваленої ще в травні 2014 року "Конституції" НЗФ Донеччини гарантувала кожному свободу совісті, свободу віровизнання та поширення будь-яких релігійних та інших переконань. З іншого боку, у своєму знаменитому виступі 20 травня 2015 року Олександр Захарченко заявив, що тільки чотири релігійні напрямки будуть легітимні на підконтрольній його організації території: православ’я, римо-католицизм, іслам та юдаїзм.

Нещодавно ухвалений на Донеччині "Закон про свободу віровизнання та релігійні об’єднання", з одного боку, гарантує право на свободу віровизнання (але вже не совісті), а з іншого боку, у ст. 3 (п. 6) забороняє "створення сект і поширення сектантства", що за відсутності визначення сект створює передумови для репресій проти фактично будь-якої релігійної організації.

Таким чином, кажучи про дотримання прав людини та свободи совісті, а також про репресії на релігійному ґрунті на територіях НЗФ треба визначити два напрямки.

По-перше, це випадки репресій проти представників певних релігійних організацій. Здебільшого це факти викрадення, фізичного насильства, вилучення майна та захопленнях культових споруд. Таких фактів було найбільше 2014 року, згодом їх стало менше з різних причин.

По-друге, це систематичне погіршення ситуації у сфері свободи совісті внаслідок загальної нестабільності в регіоні та створення особливого правового поля на території, контрольованій НЗФ.

Безумовно, всі факти переслідувань та репресій на релігійному ґрунті треба фіксувати, і українська влада та громадянське суспільство повинні надавати цю інформацію міжнародним організаціям, щоби примусити представників НЗФ та Росію, що стоїть за ними, додержувати прав людини.

Шейх Саід Ісмагілов, муфтій Духовного управління мусульман України "Умма" 

Фотографії доповіді "Коли бог стає зброєю"

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
Мітки: релігія Росія окупація церква
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини