“Ти, бл*, рота закрий”: на фестивалі Docudays UA показали фільм про боротьбу підлітка проти корупції

Дата: 26 Березня 2019 Автор: Дмитро Різниченко
A+ A- Підписатися

“Я тобі зуби виб’ю – буде тобі свобода слова”, – отак дослівно, піднявши з місця за вухо, схопивши за шию, через матюк звернувся депутат Києво-Святошинської районної ради від БПП Олександр Паламарчук до 16-річного активіста Сергія Чагарова. Сталося це публічно влітку 2017-го на засіданні Гатненської сільради. Сцену на камеру зняли місцеві активісти – вона потрапила в новини й одразу розлетілася Україною. 

Депутат Паламарчук зі своїм братом погрожували юному Чагарову, бо той регулярно писав на своїх сторінках у соцмережах “неприємну” інформацію про самого Паламарчука – про його статки, подорожі за кордон, які явно не відповідають офіційним майновим деклараціям, а також про оборудки із землею та інші зловживання, до яких причетна сільрада.

Підліток почав свою діяльність у 15 років.  Все через багатоповерхівку в Гатному – так званий житловий комплекс “Озерний гай”, збудований “Інтеграл-Будом” на місцевому озері у 2016 році. Сергій Чагаров, спостерігаючи, як будівельна техніка руйнує пам’ятні для нього місця, обурився і взявся розслідувати, як же сталося, що громадська земля була виділена під забудову. Розкопав інформацію про зловживання з боку місцевих депутатів – це і був початок його особистої війни із сільрадою.

Сергій писав звернення, запити, ходив на засідання і з часом настільки став поперек горла депутатам сільради, що на його адресу почалися погрози, а восени 2018-го на подвір’я, де він живе, кинули гранату.

Хоча жоден епізод тиску і залякування не був розслідуваний поліцією, тим не менш своєї діяльності Сергій не полишає.

24 березня у межах кінофестивалю Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA режисерка Таїсія Кутузова та продюсерка, журналістка Центру прав людини ZMINA Єлизавета Сокуренко представили документальну стрічку “Ти, бл*, рота закрий”, присвячену юному правдоборцю. Прем’єра стрічки відбулася напередодні. А за рік до того авторки стали одними з переможниць проекту “Сivil Pitch: фільми громадської активності“, проведеного Docudays UA. 

“Ти, бл*, рота закрий” – це короткий документальний нарис з життя Чагарова, його побуту, вчинків, кроків, контактів із місцевою владою та поліцією, а також реакцією, яку він викликає у чиновників.

Одразу після перегляду відбулася дискусія з головним героєм та авторами фільму під назвою “Беззахисні захисники: чому нападають на громадських активістів і як це зупинити?”.

– Сергію, чому ти вирішив зайнятися цією проблемою і хто з друзів твого віку тебе підтримує?

– Мене спонукали 48 гектарів пустих земель, на яких знаходились озера. Після виборів у 2015 почала з’являтись інформація, що компанія забудовника, яка належить народному депутату України, колишньому регіоналу Володимиру Зубику зводитиме там багатоповерхівку. Я й почав шукати відповіді на те, чому, як так можна – будувати багатоповерхівки біля озер, на тому місці, де я проводив так багато часу. Це місце багато значило для мене. І я почав дізнаватися, як, яким чином передалася земля під забудову. Походив до сільської ради, один із перших моїх запитів стосувався рішення, яким передали ці ділянки. Мені відмовили на підставі того, що я неповнолітній, і, відповідно, я не маю права на отримання такої інформації. Через це потім Уповноважений з прав людини склав адмінпротокол на сільського голову… З цього все і почалося.

– А друзі тебе підтримали?

– Із друзями намагаюся не обговорювати цю тему. Їхні батьки мене підтримують.

 – Таїсіє, як ви знайшли цього героя? Чому саме він?

– Для мене ця історія почалась у 2017 році. Багато хто з вас тоді бачив перші кадри цього фільму, вони з’явилися майже на всіх центральних телеканалах: як депутат райради Олександр Паламарчук тягне Сергія за шию, вичитує його за пост у фейсбуці. Пост про те, що Паламарчук літає на Мальдіви за гроші, які депутатом заробити неможливо. 

Так вийшло, що через цей епізод Сергій вивів локальну проблему на державний рівень. Я побачила спочатку в новинах Сергія, а потім моя подруга, Єлизавета Сокуренко, запропонувала в грудні їхати його знімати. Ми поїхали знайомитись, і стало зрозуміло, що це дуже щирий хлопець. І якщо я на початку ще сумнівалась, не знала, думала: ну як так, такий молодий і він робить аж отаке… Було багато чуток, що він це робить, бо хтось його змушує, вказує, що робити. А коли ми познайомились із Сергієм, зрозуміли, що він абсолютно щирий і все що він робить – щиро.

– А скажіть, Таїсіє, от коли ви були на засіданні депутатів, як вони на вас реагували? Вони ж бачили камеру. Не намагалися забороняти?

– Мені пощастило. У нас було всього три випадки, коли мені забороняли зйомку. Наприклад, коли ми знімали напроти сільради, Сергій розповідав мені про депутатів, які там працюють, і вийшов, здається, племінник одного з них.

Я якраз знімала загальний план, в який він потрапив. За фактом цього він викликав поліцію, ніби-то я знімаю його. Коли я почала у нього розпитувати, на підставі якого закону він забороняє мені знімати і вимагає видалити відео, він відповів, що в нього свої закони і за його законом я не маю права цього робити. У нас є цей запис, але у фільм він не увійшов, бо це б на мені був акцент, а головний герой у нас – Сергій. Але Сергій допомагав мені потім писати пояснення поліції. Тоді мені пощастило, що я також фрілансер “Радіо Свобода”. Я показала своє посвідчення журналістки, і вони все зрозуміли, питання було знято. А якби я була просто документалістом, то в нашій країні документаліст – це незрозуміла людина, просто якийсь блогер.

Був і випадок у самій сільраді, коли до мене підходили, забороняли знімати і запитували, за яким правом я тут. Але того разу мені пощастило, бо активісти з Гатного почали знімати всі засідання десь рік чи півроку тому. От коли вони починали, їм депутати якраз заважали, нападали на них. Але за ці півроку вони вибороли собі право знімати. Тобто коли прийшла я, то знімала вже на підготовленому ґрунті.

– Таїсіє, а ви не думали запросити депутатів на цей показ?

– Так. Ми плануємо показати цей фільм у сільраді в Гатному і туди їх запросити. Але це хороша думка, так. Ми чомусь і не подумали, аби запросити їх на отакий відкритий показ.

– А чому під час перегляду ви заборонили знімати фільм з екрану, чому цей фільм не викладають в інтернет?

– Єлизавета Сокуренко, продюсерка: Є закон про авторське право, який забороняє нелегальне копіювання фільмів, несанкціоновану зйомку. Ми показуємо фільм виключно в межах цього заходу. У нас на фільм є певні плани – участь у міжнародних фестивалях, ми хочемо показати на світовому рівні те, що відбувається в Україні. І одна з умов, аби фільм показати на такому фестивалі, – він не може демонструватися на телебаченні або викладатися в інтернеті.

– А ви не думаєте, що людям в Україні цей фільм потрібніший? Що українцям більше треба це знати? 

– Таїсія Кутузова: Вони будуть знати, просто не зараз, треба трошки почекати. У нас є сторінка на фейсбуці, де далі ми будемо мандрувати з цим фільмом і де його, отже, можна буде подивитись. Ми будемо возити його по регіонах.

– Чи будете ви, Таїсіє, знімати кіно про інші подібні випадки з нападами?

– Знаєте, я гадаю, нам не потрібно знімати по окремому фільму на кожен такий випадок, бо Гатне – це така Україна в мініатюрі.

– Сергію, на якому етапі зараз перебуває розслідування щодо нападів?

– Щодо кримінальних проваджень, я не бачу зараз дій, які б свідчили, що у кримінальних справах є хоч якісь рухи. Коли була шумиха стосовно слідчої комісії щодо нападів на активістів, сформованій при Верховній Раді, то до мене телефонували з поліції, хотіли викликати на допит, причому швидко, і прокуратура якісь вказівки надавала, – по більшості нападів на активістів правоохоронні органи тоді заворушилися. Щодо моєї справи – вони тоді дуже поспішали, проте ми так і не провели ані слідчих дій, ані допитів.

– А чим закінчилась історія багатоповерхівки, про викиди нечистот у ставки?

– “Озерний гай” уже починає тягнути каналізацію до свого комплексу. У нас у селі нема каналізації, яка б могла обслуговувати багатоповерхівки, тобто всі викиди з них будуть спрямовані в озера. Ми зараз по-новому написали заяву у відповідну держслужбу, щоб вони виїхали на місце, зробили лабораторні проби і притягнули до адміністративної чи кримінальної відповідальності компанію-забудовника. Але ми бачимо, що люди з дерспожслужби демонструють повну бездіяльність. Довгий час вони не можуть нам надіслати відповіді і додатки.

– За якою кваліфікацією відкриті кримінальні справи?

– Спочатку їх кваліфікували як “хуліганку”, але потім ми написали заяву в суд щодо погроз убивством. Проте вони нічого цього не внесли. Хоча граната – це вже терористичний акт, а ніяка не “хуліганка”, і навіть уже не погрози. У нас наразі здійснюються кілька важливих судових проваджень, і ми намагаємося ходити якнайбільшою кількістю людей на засідання, бо коли приходиш сам – вони просто не реагують.

– Сергію, чи зараз ви не боїтеся за свою безпеку?

– Ну, спочатку дійсно було багато погроз. І депутати в школу приходили за табелями, дискредитували мене, писали замовні статті, приходили додому, погрожували. Були спроби підкупу, і вони говорили, що якщо я не пристану на їх пропозицію, то будуть вчиняти інакше. Але коли так багато погроз, воно ще більше стимулює.

– Чи не хочете ви, Сергію, зайнятись окремо проблемою бездіяльності поліції?

– Коли я приходжу в цю поліцію, коли спілкуюся зі слідчими чи начальниками, у мене відпадає бажання цим окремо займатись. Вони настільки безтолкові, безграмотні, не мають ані цінностей, ані виховання… Я краще цей час витрачу на боротьбу із забудовниками, я краще буду на експерименті чи на якомусь іншому важливому ділі… У нас із 2015 року тягнеться одна кримінальна справа – нинішні депутати побили до крові кандидата на посаду сільського голови. Цей кандидат досі судиться, і досі не висунуто підозру, хоча очевидний склад злочину. Тому мені боротися ще з правоохоронними органами – чесно, не хочеться витрачати часу.

– Скажіть, чи допоміг вам цей фільм у вашій справі, чи щось змінилось?

– Знаєте, я вже звик, що після всіх подібних фільмів нічого не відбувається. Але в мене постійно є сподівання, що ті дорослі люди, які сидять, бездіють, нічого не роблять, – вони мають побачити, що заміть них діють, вибачте мене, малі діти. І вже якось мусять задуматись, робити висновки.

– Чи ті депутати – чи вони і зараз цькують, ображають, погрожують, чи вже вгамувалися? І чи є сподівання, що наступного разу їх не переоберуть, щоб більше не було шансів?

– Ні, вже нема ні тиску, ні погроз. Після тої гранати я вже нічого подібного не спостерігаю. Гадаю, це через те, що питання про напади на активістів поставлені вже на всеукраїнський рівень.

Тетяна Печончик, керівниця Центру прав людини ZMINA, додає:

– Ця історія – вона дійсно показова для всієї України. Мене вразило, що багато корупціонерів повдягали вишиванки і намагаються робити те, що творилося в попередні роки, що творилося в часи Януковича. Зараз ми спостерігаємо діяльність таких своєрідних феодів – зрощення місцевої влади, місцевого бізнесу, кримінальних і напівкримінальних угрупувань, поліції. Особливо це спостерігається в невеликих населених пунктах, селах, селищах, містечках, де такі поодинокі активісти, як Сергій, протистоять цілій мафіозній системі.

Я сюди принесла доповідь про напади на активістів у 2017–2018 роках. Там зафіксовано більше ста нападів на громадських активістів по всій країні. І категорія, яка найчастіше стає жертвою таких нападів, – це саме антикорупційні активісти, екологи, тобто, власне, нападають за діяльність, яку провадив Сергій Чагаров. Те, що вирізняє Сергія проміж інших, – він неповнолітній. І дуже показово, як до нього ставляться. Постійний прояв ейджизму, вказування, що він “дитина”. Ти, мовляв, не маєш права у нас нічого запитувати, вимагати – це теж проходить через весь фільм.

У нашій доповіді кваліфіковані основні види тиску на активістів. Насамперед це побиття, фізичний влив. Потім – пошкодження і знищення майна: підпали офісів, машин. Залякування – підкидання гранат, вибухи. Потім – насильницьке викрадання. І у нас зафіксовані чотири вбивства… Як бачите, я сьогодні у футболці з портретом Катерини Гандзюк.

Загалом, скажу, що більш ніж 90% нападів, – тих кейсів, що у нас є, – вони взагалі не розслідуються ефективно. Відбувається проста формальність. Звісно якщо людина продовжує займатися своєю діяльністю, то ми зафіксували випадки, коли на людей вчинялися повторні напади. Наприклад, на Віталія Устименка було вчинено два напади, на Сергія Стерненка – три, на Віктора Бархоленка було вчинено чотири напади. Ця безкарність розв’язує нападникам руки, вони знають, що їм за це нічого не буде.

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter