Тортури, затримання, обшуки, або Як Росія в Криму порушує міжнародне гуманітарне право

У грудні 2016 року Генасамблея ООН ухвалила підготовлену Україною резолюцію про права людини в анексованому Росією Криму. 

У тексті документа Росія визнається державою-окупантом, а Крим і Севастополь – тимчасово окупованими територіями. На виконання резолюції Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні (яка фіксує порушення у сфері не тільки прав людини, а й міжнародного гуманітарного права) підготувала вже другу доповідь щодо ситуації в Криму. Цього разу було задокументовано порушення за період з 13 вересня 2017-го до 30 червня 2018 року. Напередодні презентації доповіді ми взяли ексклюзивне інтерв'ю з головою Моніторингової місії Фіоною Фрейзер і фахівцем з прав людини Віталієм Хильком.

– Чи змінилася ситуація з правами людини з минулого року? Які основні типи порушень фіксуються в доповідях?

Ф.Ф. – Ситуація з правами людини в Криму не змінилася. Ми продовжуємо фіксувати порушення прав людини і можемо констатувати, що жодних поліпшень за останні 10 місяців на півострові не відбулося. 

Ми аналізуємо ситуацію, виходячи з міжнародного права у сфері прав людини і через призму міжнародного гуманітарного права (МГП). Кожна із цих систем дає певний ступінь захисту жителям окупованої території. Норми МГП почали застосовуватися, оскільки в грудні 2016 року Генасамблея ООН визнала, що РФ є державою-окупантом. 

МГП накладає на Російську Федерацію як на державу-окупанта низку зобов'язань. Наприклад, не застосовувати свої закони і не нав'язувати своє громадянство; жителі окупованої території не повинні примусово призиватися в армію Російської Федерації. 

Однак усе це ми спостерігаємо в Криму. Наприклад, з 2014 року, згідно з офіційною статистикою, 12 тисяч кримчан призвали у збройні сили Росії. 

Крім того, держава-окупант не повинна переміщати затриманих і ув'язнених осіб з Криму на територію Російської Федерації. У реальності ж люди, затримані або засуджені до 2014 року, були переміщені на територію РФ для того, щоб постати перед судом або відбувати покарання. 

Ми фіксуємо випадки депортації громадян України й інших держав з окупованої території. На території Криму діє російське законодавство, згідно з яким усі особи, які не мають паспортів громадянина Російської Федерації, є іноземними громадянами. Відповідно, до них застосовуються положення міграційного законодавства РФ. Держава-окупант не повинна заохочувати своїх жителів переїжджати на окуповану територію. 

Якщо говорити про порушення міжнародного права у сфері прав людини, ми продовжуємо фіксувати незаконні арешти й затримання, випадки катування і жорстокого поводження, порушення права на справедливий суд, порушень у сфері освіти і права на власність, обмеження свободи висловлення думки, тиску на релігійні організації. Усе це породжує атмосферу страху на півострові. 

Неефективне розслідування незаконних затримань, арештів, випадків катування і жорстокого поводження призводить до того, що винних не притягують до відповідальності, і це, зрештою, призводить до безкарності. 

За нашим даними, у низці випадків кримські татари стають жертвами частіше, наприклад, під час проведення обшуків. 

В.Х. – Такі випадки ми регулярно фіксуємо. За перші шість місяців цього року ми зафіксували 38 обшуків, з них 30 проведено в кримських татар. За цей самий період минулого року ми задокументували 14 випадків, 11 з яких стосувалися кримських татар. Зважаючи на ці дані, робимо висновок, що кількість обшуків збільшилася втричі. 

– Чи змінилася методологія вашого дослідження? Чи були спроби потрапити безпосередньо на окуповану територію?

Ф.Ф. – Ми застосовуємо методологію Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ), вона ґрунтується на інтерв'ю з жертвами. Цю інформацію ми перевіряємо ще раз у кількох джерел. Звичайно, підхід до збирання інформації в Криму складний, оскільки немає доступу безпосередньо на окуповану територію. Крім інтерв'ю з постраждалими, їхніми родичами, свідками, зустрічей з адвокатами, виїздів на адміністративний кордон і спілкування з людьми там, ми використовуємо також публічну інформацію: відкриті реєстри судових рішень, офіційну статистику тощо. 

Ми робили спроби отримати доступ у Крим через дипломатичні канали, виходячи з резолюції Генасамблеї ООН 72/190, що встановлює підхід, за яким ми можемо отримати доступ у Крим. Згідно з позицією Російської Федерації, це можливо тільки з дотриманням міграційного законодавства РФ. Відповідно ж до резолюції Генасамблеї ООН, якою ми керуємося, Крим є територією України. Ми продовжимо вживати заходів для отримання доступу в Крим згідно з резолюціями Генасамблеї ООН і мандатом Моніторингової місії ООН.

– Чи продовжують у Криму фіксуватися випадки катування і жорстокого поводження, коли і щодо кого вони мали місце? 

В.Х. – За звітний період ми задокументували сім випадків, коли жертви зазнали жорстокого поводження, а іноді й тортур як покарання і задля отримання зізнання або конкретної інформації. Це тільки ті випадки, які були задокументовані відповідно до нашої методології, що дозволяє верифікувати цю інформацію. 

Наприклад, у січні 2018 року після обшуку в кримського татарина співробітники відомства дорогою в управління ФСБ у Сімферополі катували його в мікроавтобусі. Причому в цьому випадку тілесні ушкодження були задокументовані лікарями й судово-медичними експертами, але кримінальної справи так і не порушили.

Інший випадок стався також із кримським татарином у вересні 2017 року. Його викрали з власного будинку і більш як добу тримали без зв'язку із зовнішнім світом у приміщенні ФСБ у Сімферополі, катували, у тому числі електричним струмом, погрожували сексуальним насильством, щоб домогтися від нього показань, які стали б підставою для обвинувачення. Йому вдалося виїхати на материкову частину України.

Випадки катування, які ми фіксуємо, вражають своєю жорстокістю. 

Припускаємо, що випадків тортур і жорстокого поводження було значно більше. Якщо є постраждалі або особи, які мають достовірну інформацію про випадки катування в Криму, ми готові поспілкуватися з ними. До нас можна звернутися на електронну пошту: hrmmu@ohchr.org.

 – У попередньому звіті було зафіксовано численні випадки насильницьких зникнень на території Криму. Як із цим зараз?

Ф.Ф. – Ми проаналізували всі відомі випадки зниклих безвісти в Криму з березня 2014-го до 30 червня 2018 року і встановили, що мінімум 42 людини стали жертвами насильницьких зникнень, з них чотири – у звітному періоді. Серед цих жертв – 38 чоловіків і 4 жінки. 

27 людей звільнили після того, як їх незаконно тримали під вартою від кількох годин до двох тижнів; 12 залишаються зниклими безвісти, і їхні родичі бояться, що вони загинули; 12 перебувають під вартою; одну людину знайдено мертвою.

Найбільшу кількість насильницьких зникнень було зафіксовано 2014 року, коли зникло безвісти 28 осіб, причому в більшості випадків стверджувалося про причетність до цих зникнень "кримської самооборони". Два випадки насильницьких зникнень сталися 2015-го, три – 2016-го, сім – 2017-го, два – 2018 року. У жодному із задокументованих випадків винних не було притягнуто до відповідальності. 

– Яка ситуація з розслідуванням злочинів, чи дотримується право на справедливий суд?

В.Х. – Ми продовжуємо фіксувати ці порушення. У нашому звіті фігурує щонайменше 39 випадків, коли право на справедливий суд ігнорувалося, зокрема, суддями, прокурорами, слідчими, співробітниками поліції та ФСБ, через що постраждали щонайменше 94 людини. Ці порушення були зафіксовані в кримінальних провадженнях, а також у провадженнях про адміністративні правопорушення. 

Як мінімум 10 людей було засуджено за законами Російської Федерації, застосованими до дій, вчинених до окупації: у п'яти випадках за т.зв. справою 26 лютого, ще п'ять стосувалися постів у соціальних мережах. 

Що ж до розслідувань, органи влади Російської Федерації в Криму часто відмовлялися їх починати або ж припиняли розслідування у випадках, коли воно вже було розпочате. На сьогодні в задокументованих нами випадках порушень прав людини до відповідальності нікого не притягнуто. 

Крім того, ми фіксували випадки, коли затриманих часто тримали під вартою в умовах, рівносильних жорстокому, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню. У Сімферопольському слідчому ізоляторі переповненість камер змусила людей спати по черзі. Іноді затриманим відмовляли в їжі й воді до доправлення на судові слухання або не давали необхідних ліків.

Також ми вказуємо в доповіді, що як мінімум троє жителів Криму, яких затримано на півострові, – Олег Сенцов, Володимир Балух, Емір-Усеїн Куку – оголосили голодування. Сенцов і Балух голодують дотепер, а Куку припинив голодування 19 липня. 

– Як ви оцінюєте ситуацію з охороною здоров'я на півострові?

Ф.Ф. – Загалом ми маємо інформацію про багато випадків, коли доступ до послуг охорони здоров'я в Криму був обмежений. Це може бути пов'язано з нестачею лікарів і медичного персоналу. Станом на 1 січня 2018 року в державних лікарнях п'ята частина посад була вакантною. 

Критичною залишається ситуація для споживачів ін'єкційних наркотиків, котрі, як і раніше, не мають доступу до опіоїдної замісної терапії (ОЗТ). 

Щонайменше 806 пацієнтів у Криму, які отримували замісну терапію до початку окупації, втратили до неї доступ. Стосовно прибічників замісної терапії в Криму порушувалися кримінальні справи. 

В.Х. – Наприклад, прибічник замісної терапії з Сімферополя, що знімав відеоролики на підтримку ОЗТ, у грудні 2017 року виїхав з півострова. Це сталося після того, як поліція знайшла в нього у квартирі бупренорфін – препарат, що використовується для боротьби з наркозалежністю.

У цілому проблеми з охороною здоров'я дуже турбують кримчан, нарікання з цього приводу становлять більшу частину скарг, які ми отримуємо під час інтерв'ю, зокрема під час виїздів на адміністративний кордон.

– Після окупації Росія заявила, що і російська, і українська, і кримськотатарська мови будуть офіційними, ними рівною мірою можуть викладати в школах. Однак у дійсності виходить, що українська і кримськотатарська мови дискримінуються. Якими даними оперуєте у звіті ви?

Ф.Ф. – Минулого навчального року в Криму працювала лише одна українська школа, до окупації їх було сім. З 829 класів з українською мовою навчання залишилося 13. До окупації українською мовою навчалися 12 694 дитини, зараз – 318. 

Це різке зниження пояснюється в тому числі повідомленнями про тиск із боку адміністрацій шкіл, асиміляцією в переважно російськомовному середовищі, виїздом тисяч проукраїнських жителів Криму й різними стримувальними факторами. Один колишній учитель з Ялти заявив, що батьків, які вимагають, щоб їхні діти отримували освіту українською мовою, вносять до списків, які передають у ФСБ.

В.Х. – Якщо говорити про кількість дітей, які навчаються кримськотатарською мовою, ця цифра залишається приблизно однаковою. Згідно з російською статистикою, з 208 тисяч кримських школярів рідною мовою отримували освіту 5835 кримських татар (близько 3%), тоді як 2013/14 навчального року таких було 5551.

– Чи триває тиск на представників релігійних організацій?

Ф.Ф. – Станом на 30 червня 2018 року в Криму було зареєстровано 750 релігійних організацій, а в Севастополі – 103. Це, як і раніше, на 45% менше, ніж кількість релігійних організацій, які діяли до початку окупації Криму.

Наприклад, УПЦ КП не реєструвалася після окупації, представники церкви заявляють про переслідування. Зараз працює всього дев'ять парафій УПЦ КП, тоді як до початку окупації їх було 20.

Є приклади, коли навіть зареєстровані за законами РФ релігійні організації через тиск були змушені припинити богослужіння, як, наприклад, протестантська церква "Голос надії". 

В.Х. – Ми постійно моніторимо ситуацію навколо ймовірних членів релігійної організації "Хізб ут-тахрір". Людей, яких підозрюють у належності до цієї групи, переслідують: проводять обшуки, порушують кримінальні справи за статтею "Тероризм". Таких переслідувань не було б, якби не застосування законодавства РФ на території Криму. "Хізб ут-тахрір" офіційно заборонено на території РФ, тоді як в Україні такої заборони немає. Аналогічна ситуація зі "Свідками Єгови": заборона діяльності на території РФ.

– Ви фіксуєте у звіті й окремий пласт "майнових" питань. У попередньому звіті йшлося про "націоналізовану" власність. Що змогли зафіксувати зараз?

В.Х. – Ми документуємо порушення майнових прав у Криму, здебільшого аналізуючи судові рішення, оскільки доступу на територію в нас немає. За міжнародним гуманітарним правом приватна власність не може бути конфіскована за жодних обставин. Проте після окупації Криму почалася конфіскація тисяч державних і приватних об'єктів нерухомості, яку оголосили "націоналізацією".

У цій доповіді ми сфокусувалися на конфіскації майна в Севастополі. Ми порахували, наскільки це було можливо, скільки земельних ділянок було конфісковано в Севастополі з листопада 2014 року – майже 1800. Більшість цих ділянок було виділено громадянам України до 2014 року. А тепер влада РФ через суд анулює право власності на виділені ділянки, обґрунтовуючи це тим, що під час їх виділення було порушено українське законодавство. Люди, які втратили землю, це оскаржують. Є рішення Верховного суду Російської Федерації, який в одній зі справ став на бік позивача. Місцеві суди в деяких випадках тепер також почали ставати на бік власників. Разом із тим судова практика залишається непослідовною. 

– Чи потрапляють у ваші звіти факти мілітаризації дітей на території Криму? За даними українських правозахисників, багато навчальних організацій перебувають під опікою військових, силових структур, парамілітарних формувань. Наприклад, "Братство православных следопытов", Юнармія, десятки інших організацій влаштовують у Криму воєнізовані табори, де дітей вчать, наприклад, подавати вертолітні сигнали, виживати в лісі, складати автомат тощо.

В.Х. – Ми знаємо, що таке явище існує. Однак на всі випадки ми дивимося з погляду МГП і міжнародного права у сфері прав людини. Щоб встановити, чи можемо ми в тому чи іншому випадку говорити про порушення прав людини або міжнародного гуманітарного права, нам потрібно детально вивчити ситуацію. У цьому випадку – зрозуміти, чи є зв'язок між, скажімо, складанням автомата Калашникова і заохоченням/пропагандою до подальшої служби в армії держави-окупанта, що є порушенням ст. 51 Женевської конвенції.

– Після попереднього звіту рекомендації було надано і державі-окупанту, і українській стороні. Як їх виконувала кожна зі сторін?

Ф.Ф. – Російська Федерація не визнає себе державою-окупантом, не визнає висновків і рекомендацій у рамках МГП. Не проводяться розслідування за тими фактами, які ми фіксуємо: затримання, зникнення, катування

Щодо рекомендацій Україні: однією з основних наших попередніх пропозицій було шукати всі можливі дипломатичні, доступні правові способи для гарантування прав людини в Криму. Україна справді використовує доступні їй механізми. Що ж до реєстрації актів цивільного стану, наприклад фактів народження і смерті на території Криму, то процедура існує, але є питання щодо її застосування на практиці. 

Крім того, у попередній доповіді ми рекомендували підтримувати діалог між омбудсманами України і Російської Федерації. Ми вважаємо, що більше кроків може бути зроблено, аби посилити цей діалог, результатом якого має стати поліпшення ситуації із захистом прав людини.

Спілкувалась Тетяна Курманова, спеціально для DT.ua

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
Мітки: тортури ООН Крим затримання катування обшук моніторинговий візит Фіона Фрейзер
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини