"Багато трансґендерів не витримали": Олександр про шлях до ідентичності крізь зневіру та нерозуміння

Бажаю зробити тату з коропом, бо це риба, яка пливе проти течії

"До того як я почав працювати над собою, був людиною з довгим волоссям та дивною зовнішністю. Бувало, що через такий зовнішній вигляд інколи навіть виникала плутанина. Наприклад, коли в транспорті я стояв спиною до когось, до мене могли звернутися: "Дівчино, передайте решту". Коли ж я обертався, то звучало: "Ой, перепрошую, хлопче". Або ж навпаки: "Хлопче… Пробачте, що прийняла вас за хлопця. Ось ваша решта!"

Непростою історією життя поділився 29-річний мешканець Києва – трансґендерний чоловік Олександр (за паспортом Марія, жіноче ім’я змінено – авт.). Він народився дівчиною, проте завжди почував себе не у своєму тілі. Олександр розповів, наскільки важкий шлях йому довелося подолати, переступаючи через зневіру, нерозуміння, осуд, зневагу, цькування до того часу, коли він величезними зусиллями – через фізичні навантаження та спорт – зміг утвердити себе сильним, сміливим, впевненим у собі чоловіком.

"БАГАТО ТРЕНСҐЕНДЕРІВ НЕ ВИТРИМАЛИ – АЛКОГОЛЬ, НАРКОТИКИ, САМОГУБСТВО..."

Сьогодні Олександр має всі чоловічі ознаки зовнішності та може вільно йти вулицями Києва, не привертаючи своїм виглядом уваги оточення, як це було раніше. Чоловікові також вдалося реалізуватися на престижній посаді. Водночас на його роботі ніхто з працівників не знає, що до того часу, як їхній трансґендерний колега отримав спортивну і накачану статуру, він тривалий час мав худеньке жіноче тіло та довге русяве волосся.

Перед тим як пройти складний шлях до досягнення зовнішніх ознак чоловічого ґендеру, Олександру довелося пережити відчуження між статями. Упередження "Ти повинен жити в жіночому тілі, адже жінкою народився" лише додавали напруження юнакові.

"Долати пригнічення, депресію мені допомагали фізичні навантаження, які здійснював чи не щоденно для того, аби мати сильне, треноване тіло. Я мав перед собою мету – виглядати як чоловік, і до неї невпинно йшов. Регулярно ходив і ходжу в спортзал, займаюся на тренажерах. Як у залі, так і вдома виконую низку вправ із власною вагою. Аби набирати масу тіла, багато харчуюся. Мій раціон майже повністю складається з білкової їжі. Доводиться приймати і гормональні препарати. Від гормонів є деякий позитивний результат, хоча й розумію, що від них можуть бути побічні ефекти", – розповідає Олександр.

Сьогодні киянин задоволений своєю маскулінною тілобудовою, проте каже, що є ще над чим працювати. Значно важче було впоратися з душевним болем. Зараз він набагато менше піддається гнітючим думкам, адже чоловіче "я" перемогло й більше не конфліктує з жіночим. Якщо, за його словами, багато трансґендерних людей не витримують внутрішнього тиску, вдаються до вживання алкоголю, наркотиків чи навіть чинять суїцид, то Олександр цей злам у собі поборов спортом до виснаження.

"Є така незвичайна риба – короп, яка вважається головною серед мешканців водних глибин. Ця істота має настільки велику силу волі та бажання досягати свого, що долає чималі відстані проти течії. Це єдина істота, з якою я асоціюю себе за характером, адже вважаю себе цілеспрямованим, не бажаю коритися життєвим обставинам, які можуть збити людину з ніг. Якщо колись робитиму татуювання, то зображення коропа буде єдиним, яке б хотів носити на своєму тілі", – зізнається чоловік.

ДВІ ОСОБИСТОСТІ: У РІДНОМУ СЕЛІ – МАРІЯ, У КИЄВІ – ОЛЕКСАНДР

Непростим кроком стало для хлопця здійснити камінг-аут перед найріднішими людьми – матір’ю та сестрою. Після того як він вирішив зробити перехід та утвердити себе як трансґендерний чоловік із гетеросексуальною орієнтацією, він не міг обійтися без підтримки рідні. Для Олександра було важливо усвідомлювати: найближчі люди тебе приймають, не зневажають, не засуджують. І ти зі своєю проблемою не залишаєшся сам на сам. І в цьому куточку планети завжди знайдеться місце, де ти будеш близьким, незалежно від того, як виглядаєш, кого любиш.

"Мати виховувала мене сама. Батько пив, і це звело його з життя. Звісно, жінці, яка віддала мені стільки турботи, любові, важко було усвідомити, що я перетворююся. Коли почав розповідати, що зі мною відбувається, що почуваюся "не у своєму тілі", мати плакала, не розуміла, чому таке трапилося. Вона дуже переймалася, як складеться моє життя надалі, що казатимуть про нас сусіди, родичі. Я ж намагався якомога спокійніше пояснити про себе. Що таких людей, як я, – багато, ми вчимося долати труднощі, повноцінно живемо, працюємо. Матері потрібен був час, щоб прийняти все і зрозуміти, що мій ґендер залишиться зі мною.

Розмовляв і з сестрою. Вона також спершу бурхливо сприйняла почуте, була шокована. Запитувала весь час чому, що відчуваю. Я розповів їй про свої проблеми: про злам, який відбувається всередині, про відчуження від жіночої сутності, про те, наскільки "руйнівними" під час транзиції (переходу – авт.) для тебе стають людське нерозуміння, стереотипи", – пригадує співрозмовник.

Вихідними киянин частенько їздить погостювати до рідного дому. Як розповідає Олександр, якщо провести паралелі, то він у Києві та він у будинку свого дитинства – це дві різні людини.

"У столиці я вільний, адже тут мою історію знають лише одиниці з оточення.

Коли ж приїжджаю в село та переступаю поріг рідної хати, сусіди дивляться на мене, як на казна-що. Односельці знають, що в моєї матері є дві доньки, тому не розуміють, що за хлопець учащає до жінки та де ділася колишня Марія. Марна річ пояснювати їм, що таке трансґендерність та яких труднощів зазнають трансґендерні люди в Україні", – зауважує співрозмовник.

Чоловік також розповідає, що навіть у великому місті, де легко "загубитися", не варто сподіватися, що тебе одразу приймуть люди, з якими перебуваєш у товариських, робочих відносинах. Зайвий розголос про трансґендерність викличе не тільки нездорову увагу оточення до своєї персони – від прискіпливих запитань до "цікавих" поглядів, а й понизить авторитетність на роботі. До того ж серед кола знайомих завжди знайдуться трансфоби, які неприйнятно і навіть агресивно ставляться до будь-яких невідповідностей соціальної і біологічної статі.

"Своїх знайомих я поділяю на три категорії. Перші – найближчі друзі, переважно представники ЛГБТ, з якими я цілковито відвертий щодо своєї ґендерної ідентичності.

Інша група – люди, які знають мене як Олександра і яким я ніколи не розповідав про свій жіночий бік. До речі, ім’я Олександр я придумав для себе на одному з попередніх місць роботи. Відтоді воно стало моїм. Можливо, дещо в моїй поведінці, в розмові, в манері спілкуватися з людьми й насторожує колег по роботі. Певне, хтось із працівників навіть здогадується, що я трансґендер.

Щодо третьої категорії людей, то це мої батьки, родичі, односельці, які або прийняли мою ідентичність, або ж не розуміють, не сприймають цього явища", – розповідає киянин.

 ПРИНИЖЕННЯ ГІДНОСТІ, БЕЗПЛІДДЯ, ВТРАТА ЧУТЛИВОСТІ ГЕНІТАЛІЙ – ЦІНА БУТИ СОБОЮ

Олександр переконаний, що віднайти спокій йому вдасться лише тоді, коли перестане наштовхуватися на прояви дискримінації.

"Бути трансґендерною людиною і спокійно почуватися можна, якщо ведеш приховане життя. Транс-людям найважче влаштуватися на роботу, адже не уникнути багатьох запитань щодо твоєї статі. Роботодавці можуть відмовити у працевлаштуванні, бо бояться, що матимуть через "невідповідних" працівників проблеми. Я, на щастя, не стикався із подібною дискримінацією на робочому місці. Наприклад, мій нинішній начальник знає, що я трансґендер, проте його не дуже непокоїть моя стать. Він оцінює мене за тим, як я виконую свої обов’язки.

Найважче з транспортом – якщо їхати кудись, то користуюся лише автобусами. Поїздів уникаю, тоді довелося б пояснювати про трансґендерність здивованому провідникові…

Якщо виникають певні проблеми зі здоров’ям, відвідую лише приватних лікарів", – розповідає Олександр.

Чоловік наголошує, що бути видимим у суспільстві й не боятися, що тебе дискримінуватимуть через ґендер, можна лише після повного переходу – операції та заміни документів. 

Ще два роки тому процедура корекції статі включала в себе кілька тривалих та виснажливих етапів: діагностику у сексопатолога/психолога, перебування у психіатричній клініці протягом 30 днів, дозвіл на медичні втручання від спеціальної комісії, гормональну терапію, операції та остаточне отримання дозволу на зміну документів знову ж на комісії. За свідченнями транс-людей, члени комісії поводились із ними в принизливій та негуманній манері – починаючи від недотримання етики і закінчуючи приниженням людської гідності. Але 30 грудня 2016 року Міністерство охорони здоров'я своїм наказом скасувало комісію зі зміни статі.

"Процедура корекції статі поки що недосяжна для мене через фінансову неспроможність оплатити операцію. Можливо, з роками для трансґендерних людей будуть відкриті нові можливості, приміром фінансове сприяння в проведенні операцій".

ТЕ, ЩО НАЙВАЖЧЕ ПОДОЛАТИ

Попри те, що Олександр подолав чимало труднощів, щоб віднайти "себе", він досі не може позбутися страхів дитинства.

"Переважно на вулиці, коли перебуваю серед натовпу, відчуваю деякий страх. Ніби чекаю, що хтось готовий кинути дошкульне слово, насмішку через "не такий" вигляд. Так, я розумію, що всі ці страхи, які глибоко засіли в мені, надумані та абсурдні, бо мій вигляд зараз нічим мене не видає. Але якщо для того, аби вдосконалювати тіло, я докладаю величезних зусиль, то змусити себе пересилити свій страх поки що не вдається. Сподіваюся, згодом мені вистачить мужності впоратися із цією проблемою", – каже чоловік і ділиться найсокровеннішим:

"А ще я мрію створити сім’ю з жінкою, яка б розділяла зі мною успіхи та невдачі. Дуже хочеться повертатися додому і знати, що ти відчиняєш двері не порожньої квартири. Що тебе вдома чекають. Мрію стати батьком. Навіть інколи сниться, що я тримаю за руку дружину, гуляю із сином. За мить усе зникає – прокидаюся. Після подібних сновидінь цілий день сам не свій, почуваю відразу до життя. Краще не прокидатися після таких снів.

Як правило, абсолютно щасливих людей не буває. Навіть коли все маєш – відчуваєш потребу в чомусь чи комусь. Я вірю, що в цьому світі є така ж, як і я, самотня душа, яка мріє, що зараз відкриються двері і її пригорнуть. Сподіваюся, що ми колись зустрінемося із нею.

А поки я задоволений тим, що у мене є зараз – зовнішністю, роботою, товаришами і ріднею, які мене прийняли справжнім", – каже чоловік.

***

Матеріал підготовлений у межах Конкурсу студентських журналістських робіт, приуроченого до 70-річчя Декларації прав людини та 20-річчя Національної інституції з прав людини в Україні.

Організаторами конкурсу виступили Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Центр інформації про права людини, Комісія з журналістської етики, офіс Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та Програма розвитку ООН в Україні.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
Мітки: трансґендер
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини