У Криму теж Майдан. Теж люди

Ірина Виртосу

10 березня, Севастополь.
 
Кримчани завжди вважали Севастополь особливим містом, таким собі "кримським Львовом". З одного боку – це гарне, чисте, охайне місто, і люди в ньому непристойно ввічливі. Водночас – це місто, що глибоко поважає себе, і не дозволить нікому себе образити.
 
Моя поїздка в Севастополь мала скромну мету – дізнатися про настрої місцевих мешканців, побувати біля штабу Військово-морських сил Збройних сил України, і, якщо дуже пощастить, отримати ексклюзив.
 
Та, вирушаючи до Севастополя, я навіть не здогадувалася, із чим мені доведеться зіткнутися.
 
...Сідаючи в автобус, я щиро була рада побачити двох мам із малими дітьми. Якось із ними спокійніше. Дорога неблизька – дві години. Трохи нудно. Проте вже через годину я отримала першу дозу емоцій і стресу.
 
Блок-пост на в’їзд до Севастополя. Автобус зупиняється. Водій спокійно відчиняє двері, крізь які заходить чоловік – немолодий, але гарної статури, у якійсь військовій формі і з величезною кумедною "кучерявою" шапкою на голові.
 
Чоловік привітався, і став акуратно переглядати верхні полиці в автобусі. Процедура огляду тривала всього лише 5-7 хвилин – але і це мене встигло напружити. Далі чоловік побажав "Щасливої дороги", і вийшов. І ми поїхали.
 
На мій глибокий подив, за вікном я побачила до болю знайому картину – у стовпчик складені шини, щити (один в один – як у майданівської самооборони), якісь барикади з дерев’яних дощок. З єдиною тільки різницею – скрізь були георгіївські стрічки і майорів прапор Російської Федерації.
 
До Севастополя уже дісталися без пригод. Місто нас зустріло весняним сонечком і видимим спокоєм, мовляв, у нас усе гаразд. Йдучи до штабу, ми не зустріли нічого, щоб нагадувало про "переворот", "революцію", "сепаратизм", "розкол". Анічогісінько!
 
Місто жило своїм звичним життям – у вихідний день народ прогулювався набережною, кондуктор у тролейбусі старанно пояснював, з чого краще почати знайомство із Севастополем, двоє чоловіків грали в нарди... П’янило повітря, наповнене запахом квіту дерев.
 
Ніби вчорашні хвилювання в Сімферополі – всього лише сон, поганий сон.
 
І тільки листівки, плакати, білборди приводили до тями – референдум, можливе відділення Криму, люди зі зброєю, захоплені військові частини...

Нас не чекали. Коли ми – дві дівчини – близько підійшли до одного з КПП штабу, 5-6 чоловіків швидко схопилися, і перегородили нам шлях. За їхніми спинами, упершись об мішки-барикади, дещо брутально сиділо троє "зелених чоловічків". От ви які! Особи – заховані під чорними масками і з автоматами в руках.

Це трохи лякало, тим не менше, ми заговорили з представниками місцевої самооборони. На деяких з них були нашивки з назвою "Русский блок", в інших – георгіївські стрічки. Чоловіки були знервовані, однозначно не раді нас бачити. Їх насторожували наші "звичайні" запитання про те, хто ви, що ви тут робите, навіщо тут люди зі зброєю...

У відповідь ми спочатку почули різкі зауваження, мовляв, сиділи б ви вдома, хто вас сюди прислав, ви неспроста сюди прийшли...
 
"Ці люди нас захищають", – говорив один.
 
"Від кого? У мирний час...", – не вгамовувалася я.
 
"Від тих, які з Майдану мають прийти, від таких, як ви, бандерівців, провокаторів...".
 
"Якщо із частини дадуть "нехороші" накази, ці солдати захищатимуть нас".
 
Спочатку розмова не клеїлася: нас обвинувачували в тому, що ми занадто багато ставимо запитань, повторювали щось про фашистів...

Я – з тих, хто швидко спалахує. Але тут мені зовсім не хотілося сперечатися. І не тільки з почуття безпеки, просто серед тих, хто мене звинувачував у провокаторстві, я почула голоси і тих, хто розважливо говорив. Двоє хлопців почали заспокоювати своїх "колег" по самообороні: "Ну, що ви на них нападаєте, дівчата ж за півгодини жодного образливого слова не сказали. Вони просто прийшли поспілкуватися...".

Трохи згодом ми познайомилися. Один з них, Артем, навчається на заочному відділенні в одному з українських університетів. Але вже зараз думає про те, як бути з отриманням диплома, якщо після референдуму Крим увійде до складу Росії. Хлопець зізнався, що голосуватиме за Росію. Тому що він не вважає нову владу в Києві легітимною.
 
"Чому тих, хто захоплював адміністративні будівлі в Києві чи Львові – відпустили, а у нас, в Криму – це назвали злочином? Чому в Києві так звана "нова" влада захопила Верховну Раду – і це законно, а Кримові закидають сепаратизм? Чому нам, кримчанам, погрожують тим, що або Крим буде українським, або порожнім... Я люблю своє місто. Я не хочу, щоб він перетворився на руїни, як Хрещатик. Я був на Хрещатику в серпні, зараз я його просто не впізнаю. Це моторошна картина. Я не хочу, щоб у моєму рідному місті горіли шини... Тому я тут", – говорив Артем.
 
І говорив він спокійно, врівноважено. Без тіні істерики. Він порівнював і запитував: чому одні й ті ж дії – Київ оцінює по-різному.

Артем хвилюється за свою рідну землю, і готовий її захищати. Я б сказала, як мінімум, від тієї риторики Майдану, яку він не зрозумів і не прийняв.
 
Але знаєте, якби це був не Севастополь, і не рябіли позаду "чоловічки з автоматом", Артем говорив слово в слово про ті цінності, які я тисячу разів чула на... Майдані. Такі, як мати право на вибір, на гідне життя... А ще я дуже добре відчувала образу в його голосі, коли він згадував про "материкову" Україну, ніби він почувався покинутим. Але тепер є можливість все виправити, є віра в краще, і є сила, яка надихає на ці зміни.
 
Артем також озвучував і ті проблеми, які має вирішувати Крим, коли вони стануть частиною Росії – питання нового законодавства, побудова іншої бюрократичної системи тощо. Його це турбує, але він, каже, готовий до труднощів.
 
...З місцевою самообороною ми проговорили близько години. Багато чого зводилося до того, що в ЗМІ відверта брехня (найбільше перепало "5-му каналу", найправдивішим назвали кримський телеканал "АТР"). У всіх негараздах обвинувачували Майдан. При чому згадувалися такі "факти", як те, що до Києва вриваються в будинки (знайомі розповідали), процвітає мародерство, чоловік помер від інфаркту, бо... дивився новини по телевізору про Майдан. А недавно під Севастополем знайшли квартиру, повністю завалену пляшками з коктейлями Молотова. Хтось згадав про те, що не варто було розганяти "Беркут", от вони і перейшли на російський бік.
 
Відверто кажучи – наші співрозмовники "пройшлися танком" по всіх помилках Майдану і слабкостях нової влади в Києві.
 
До слова, на моє запитання, чи знають вони, що нещодавно були вкрадені три журналістки та активісти Євромайдану, наші співрозмовники щиро дивувалися і хитали головою.
 
За те я тільки й чула (як мантру) про коктейлі Молотова, розібрану бруківку та фашистів...
 
У їхніх словах я помітила слід потужної російської пропаганди. Однак саме ця пропаганда сформувала світогляд цих чоловіків. Я навіть вірю, що вони (принаймні більшість з них) стоять тут не за гроші, а за ідею. Вони дуже налякані "бандерівцями" і Майданом, вони дуже не хочуть кримської "Грушевської". І було б нерозумно дорікати їх у тому, в що вони свято вірять.
 
По суті, відключення українських телеканалів їх мало зачепило. Щоправда не всі вітали цей факт, але й особливо не засмучувались.
 
Один кримський доброволець навіть спробував пояснити, що канали "не відключили", а то якісь технічні збої. На що одна старенька, яка приєдналася до нашої розмови, різко заперечила: "Які там технічні проблеми? Там відразу сказали – що це за розпорядженням в. о. голови міської адміністрації. Нехай – новини. Але там же були фільми, передачі, які я дивилася. Усе відключили... Мені ж не залишили право вибору...".
 
Старенька ледь стримувала сльози, коли говорила про це. Було очевидно, що такі дії місцевої влади її образили.
 
Спостерігаючи за цією суперечкою і ще переживаючи перші враження від побаченого в Криму, мені подумалось: як би ці втомлені, стривожені чоловіки із самооборони не заперечували "Майдан" (як поняття), проте він сколихнув і в них почуття власної гідності. І у них вже є "свої" барикади...
 
На центральному КПП штабу вимальовувалась інша картина. Біля входу – чоловіків 12 із самооборони, до десятка військових з автоматами. У їхніх обличчях не побачила й тіні приязні. Іти до них із запитаннями точно не хотілося.
 
На даху прогулювалися двоє військових у повному обмундируванні, напевно, снайпери. Недалеко від частини стояла ще група чоловіків, одягнених у форму. Біля входу до супермаркету стояли двоє – швидше за все, представники самооборони – і нікого не впускали. Магазин був зачинений.
 
У вуличному шумі я чула важку тишу.
 
Моя супутниця зателефонувала своєму другу - офіцеру штабу, щоб той визирнув у вікно. Хлопець, хоч і добряче її висварив, все ж сказав, куди підійти... Нас проводжали поглядами. Було незатишно, точніше – моторошно.
 
Біля одного вікна на першому поверсі стояла жінка, вона через ґрати спілкувалася із солдатом з частини...
 
Нашого ж "знайомого" офіцера ми запримітили у віконці на третьому поверсі. Йому років 30, не більше. Упізнавши нас, весело помахав рукою. Через його плече визирнув, очевидно, його друг. І теж почав нам привітно махати. Та буквально через хвилину хлопці наказали нам йти.
 
Я обернулася до своєї супутниці – найвідважніша дівчина, яку я знаю, яка безстрашно судилася з екс-міністром МВС Захарченком і виграла, яка робить величезну роботу, щоб зберегти улюблений Крим як частину єдиної України, – і ця дівчина зараз плакала... від безсилля. І через страх за життя свого друга...
 
І в її сльозах я знову побачила докори в бік офіційного Києва, який "занепокоєний", "стурбований", "прикро здивований" діями новоспеченої місцевої влади. Докори Києву, який, поки хлопці понад тиждень тримаються і не здаються, мобілізує війська і стягує їх... тільки до кордону автономної республіки.
 
...На тлі всіх образ і докорів, гірко усвідомлювати, що всі ці люди, яких я зустріла на КПП – якими б щирими не були в своїх поглядах, так само щиро візьмуть зброю (і Артем в тому числі! ) і підуть в атаку. І, напевно, гинутимуть героями. Чи буде за них плакати Україна? Адже для тих, хто не приймає їхню правду, вони назавжди залишаться зрадниками.

Радіо Свобода

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
Мітки: Євромайдан анексія окупація
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини