Міжнародні злочини: що це таке і коли Україна зможе за них карати?

На четвертому році війни уряд так і не спромігся подати до парламенту законопроект громадськості та Міністерства юстиції, який дозволяє ефективно переслідувати винних у воєнних злочинах, злочинах проти людяності та унеможливлює амністію для бойовиків. Правозахисники закликають Кабінет Міністрів не зволікати з документом.  

"Я не хочу, щоб катування наді мною розслідувалося в Україні як звичайний кримінальний злочин. Я хочу, аби те, що відбувалось у ті дні, розглядалось як злочин проти людяності", – каже Ірина Довгань, яку в серпні 2014 року донецькі бойовики обмотали українським прапором, прив'язали до стовпа і змусили тримати в руках напис "Вона вбиває наших дітей".
 

У четверту річницю Іловайської трагедії, 29 серпня, жінка разом з іншими потерпілими від збройного конфлікту та правозахисниками прийшла під Кабмін з протестом проти бездіяльності уряду Володимира Гройсмана. Правозахисники нарікають, що той уже рік не передає до парламенту законопроект про покарання воєнних злочинців, який би дозволив належним чином кваліфікувати міжнародні злочини. Їх обурює, що на четвертому році неоголошеної війни влада не виправляє недоліки кримінального законодавства, через які міжнародні злочинці не дістають покарання, на яке вони заслуговують. 
 
"Україна успадкувала основу Кримінального кодексу з Радянського Союзу, яка створювалась у 1960 році. У нас уже було дві революції, провадяться реформи, триває збройний конфлікт, а він усе одно не враховує міжнародні стандарти", — коментує голова Центру інформації про права людини Тетяна Печончик.  

ЩО ТАКЕ МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ?

Аби мінімізувати кількість постраждалих, міжнародне гуманітарне право (МГП) регулює поведінку сторін збройного конфлікту. Воно визначає, які дії є порушеннями законів та звичаїв війни. Норми МГП виражені, зокрема, у так званих Женевських конвенціях про захист жертв війни та додаткових протоколах до них, які ратифікувала майже кожна країна у світі, в тому числі Україна та Росія.
 
Серйозні порушення законів та звичаїв війни, які часто називають воєнними злочинами, – це одні із чотирьох видів злочинів поряд з агресією, геноцидом та злочинами проти людяності. Ознаки міжнародних злочинів виражені в низці конвенцій, зокрема в Римському статуті Міжнародного кримінального суду.
 
Ключова особливість воєнних злочинів – у тому, що їх вчиняють у контексті збройного конфлікту. Подібні до них за своїми ознаками злочини проти людяності скоюють у контексті організованого насильства, а саме – коли є план чи політика широкомасштабної атаки на цивільне населення.
 
ЗОБОВ’ЯЗАННЯ УКРАЇНИ
 
План дій ухваленої президентом Нацстратегії з прав людини зобов’язав уряд розробити законопроект, який усуне прогалини та невідповідності українського законодавства з міжнародним гуманітарним правом. У 2015 році за криміналізацію злочинів проти людяності виступило також РНБО. 
 
На проблеми із законодавством у 2016 та 2018 роках увагу України також звертала Парламентська асамблея Ради Європи. У Страсбурзі, окрім якнайшвидшої ратифікації Римського статуту Міжнародного кримінального суду (МКС), закликали “привести Кримінальний та Кримінальний процесуальний кодекси у відповідність із міжнародним гуманітарним та кримінальним правом”.
 
Генеральний секретар об'єднання "Парламентарі за глобальні дії" (PGA) Девід Каттін дивується, чому Україна так довго не ухвалює законопроект. Він нагадує, що Україна підписала з ЄС Угоду про асоціацію, згідно з якою вона має приєднатися до Міжнародного кримінального суду. А для цього українське законодавство вже необхідно погоджувати з нормами міжнародного кримінального права.
 
"Це безглуздо! Україна, мріючи про ЄС, не імплементує норми міжнародного гуманітарного права і не карає тих, хто зруйнував наші життя", – обурюється Олена Рибак, дружина закатованого горлівського депутата Володимира Рибака.

Аби прибрати недоліки в українському законодавстві, коаліція правозахисних організацій "Правозахисний порядок денний" у співпраці з Міністерством юстиції напрацювала законопроект про покарання воєнних злочинців. Від громадськості над ним працювали викладачі Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Києво-Могилянської академії (НаУКМА) Костянтин ЗадояМикола ХавронюкАнтон Кориневич, президент Європейського комітету з питань запобігання катуванням Микола ГнатовськийВейн Джордаш та Скотт Мартін із британської правозахисної групи Global Rights Compliance.  

"СЛІПЕ ЗАКОНОДАВСТВО"
 
Кваліфікуючи злочини на Донбасі та в Криму, українські слідчі застосовують статті з Кримінального кодексу, які стосуються порушень мирного часу, тоді як під час збройного конфлікту на неконтрольованих Києвом територіях стаються серйозніші діяння. Застаріле кримінальне законодавство "сліпе" до міжнародних злочинів в Україні, і це не дає слідчим належним чином притягати винних до відповідальності, шкодують правозахисники. 
  
Головна проблема в тому, що в статті 438 Кримінального кодексу лише три конкретні згадки про воєнні злочини – жорстоке поводження з військовополоненими або цивільними, примусові роботи для цивільних та розграбування національних цінностей на окупованій території. Інші склади злочину стаття пропонує слідчим шукати в міжнародних договорах, згоду на обов'язковість яких надав парламент. Однак, як пояснює професор кафедри кримінального та кримінального процесуального права НаУКМА Микола Хавронюк, слідчим незрозуміло, про які саме йдеться договори. 
 
Антон Кореневич, доцент кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка, таку малу кількість воєнних злочинів у цій статті називає сміхотворною. У порівняння він наводить ст. 8 Римського статуту, у якій – 50 складів воєнного злочину.  
 
Неналежним чином Кримінальний кодекс криміналізує, до прикладу, вбивство полоненого. Аліна Павлюк, правозахисниця Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини, вказує, що випадки, коли бойовики дострілюють щойно захоплених у полон поранених військових, слідчі кваліфікують як звичайне "навмисне вбивство" за статтею 115 КК України. 
 
Аліна Павлюк
 
Так само в Кримінальному кодексі бракує статті про примусову працю як вид міжнародного злочину. З 2014 року правозахисники фіксують свідчення звільнених військовополонених про те, як їх систематично примушували працювати. 
 
"У жовтні 2014 року представники незаконного збройного формування Донеччини вивезли в захоплений Іловайськ близько 70 військових батальйону "Донбас". Полоненим сказали, "для відновлення міста". Замість комунальників полонені прибирали вулиці, відновлювали будівлі, ексгумували тіла. Їх змушували працювати переважно шість днів на тиждень, з ранку до вечора, в супроводі озброєних чоловіків", – розповідає Аліна Павлюк. Вона зауважує, що це була виснажлива робота після тривалого утримання з недоїданням та за відсутності вітамінів. 
 
"Бойовики залучали непрофесіоналів до розмінування. Сапери-терористи давали полоненим інструкції, як розміновувати, і слідкували за ними на відстані. Пощастить, так пощастить", – додає правозахисниця. 
 
Окрім цього, доцент кафедри кримінального права Київського університету імені Тараса Шевченка Костянтин Задоя вважає статтю 438 КК "ледве не порожньою”. Бо в ній ідеться про порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, які визнала Верховна Рада. Та проблема в тому, що більшість договорів у сфері МГП укладені до 1991 року й Україна бере участь у них через правонаступництво. А чинне українське законодавство не визнає правонаступництво однією з форм надання згоди на обов'язковість міжнародного договору.
 
"Перерахування міжнародних злочинів у Кримінальному кодексі в перекладі на рідну мову дає зрозуміти національному законодавству, за що конкретно настає відповідальність. У нашій правовій системі це ще й чудово відповідає приписам статей 1, 3 Кримінального кодексу, де зазначено, що злочинність і карність визначає виключно цей кодекс і ніщо більше. А коли кодекс посилається на міжнародні договори, то виходить, що ми одночасно порушуємо статті кодексу", – пояснює Микола Хавронюк.  
 
Співробітниця "Центру міжнародного права, конфлікту і кризи" Копенгагенського університету в Данії Ірина Марчук наголошує, що міжнародні злочини треба перерахувати в Кодексі, аби підкреслити саму їхню тяжкість. 
 
"Україна ратифікувала Женевські конвенції. Вона була однією з перших держав, які підписали, а потім ратифікували Конвенцію з геноциду. Прописуючи міжнародні злочини у своєму кримінальному законодавстві, Україна говорить, що вона виконує свої зобов’язання стосовно міжнародного права", – каже вона.
 
СЕКСУАЛЬНЕ НАСИЛЬСТВО  
 
Провівши 300 глибинних інтерв'ю, Східноукраїнський центр громадських ініціатив (СЦГІ) та Міжнародна федерація захисту прав людини (FIDH) у своєму поданні відправила Міжнародному кримінальному суду 58 свідчень щодо ґвалтувань або катувань сексуального характеру, отриманих від самих потерпілих або свідків такого злочину. Точну кількість потерпілих від сексуального насильства наразі встановити неможливо.
 
Володимир Щербаченко
"Я думаю, що кількість людей, які постраждали від сексуального насильства, так само може бути тисяча. Але знаємо ми про одиниці, бо дуже важко про це говорити. Уявіть, якщо над вами вчинили сексуальне насильство, чи готові були б ви говорити про це?" – зазначає правозахисник СЦГІ Володимир Щербаченко
 
На Донбасі правозахисники зафіксували такі форми сексуального насильства, як зґвалтування, погрози зґвалтування, примусова проституція, стерилізація, ушкодження статевих органів, примус до оголення, публічний показ в оголеному вигляді, приниження, погрози сексуальним насильством, тривале та спільне утримання жінок разом із чоловіками. Окрім цього, вони зафіксували два випадки пошкодження утроб вагітних жінок.
 
"Один із бойовиків забрав жінку. Минуло приблизно п’ять годин. Коли її привели, було видно, що вона п’яна, а речі… на ній були зношені. Вона обіймала свого чоловіка, цілувала його. Все свідчило про те, що терористи ґвалтували її кілька разів. Удруге жінка попросила у бойовиків, щоб їй дали можливість помитися. Після цього її знову забрали на кілька годин. Її привели вже пізно вночі. Вона знову була дуже п’яною і зі зношеними речами. Тепер вона відразу впала спати, а вночі, коли спала, сходила під себе по-маленькому", – переповідає побачене один із утримуваних у незаконному місці несвободи, персональні дані якого коаліція легендує під кодом nk-236.  
 
Сьогодні випадки зґвалтування під час війни слідчі кваліфікують як загальнокримінальний злочин – за статтями 152 ("Зґвалтування") чи 153 ("Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом"). Водночас у цих статтях обмежена кількість типів статевого насильства. Ці статті обмежуються випадками, коли до потерпілої людини застосовували фізичне насильство, погрозу його застосування чи було використано її безпорадний стан.
 
Костянтин Задоя
"Міжнародне право в цьому аспекті краще захищає жертв. Воно визнає злочином дії сексуального характеру, вчинені за відсутності вираженої згоди постраждалих. Це особливо актуально в умовах збройного конфлікту, коли цивільні особи є беззахисними перед озброєними комбатантами. Зокрема, Міжнародний кримінальний трибунал для колишньої Югославії визнав, що зґвалтування – це випадок, коли статевий акт вчинено без прямого тиску на жертву, але за обставин, які пригнічують її волю", – пояснює Костянтин Задоя.  
 
За кодексом, мінімальний термін за статеве насильство – три роки позбавлення волі. Автори законопроекту за зґвалтування як воєнний злочин пропонують збільшити мінімальний термін ув’язнення до десяти років.  
 
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ про питання безкарності у статевому насильстві в матеріалі Миколи Мирного "Невидимий слон"
 
ЩО ПРОПОНУЄ ЗАКОНОПРОЕКТ 
 
Автори законопроекту, які розробили правозахисники та фахівці Мін’юсту, пропонують усунути недоліки в законодавстві, створивши в Кримінальному кодексі нові розділи – "Злочини проти основ міжнародного права" та "Злочини проти міжнародного правопорядку". 
   
Нові розділи вводять такі злочини, як примус людини до служби у збройних силах протилежної сторони конфлікту, залучення її до військових дій проти власної країни, переміщення цивільного населення на окуповану територію, переміщення людей на територію країни-окупанта. Окрім того, як підвид воєнних злочинів пропонують криміналізувати, зокрема, катування, нелюдське поводження, сексуальне рабство, примус до проституції, примусову вагітність, стерилізацію, досліди над людьми, захоплення заручників, залучення дітей до бойових дій та вербування їх у збройні сили.  
 
Документ пропонує переслідувати відсутність справедливого та належного судочинства у справах, пов’язаних із збройним конфліктом. Криміналізуються вироки без попереднього розгляду в суді, який має бути створений в установленому порядку. 
 
Аліна Павлюк вважає, що таку статтю в Кримінальному кодексі застосовуватимуть до "суддів" та "правоохоронців" на неконтрольованій частині Донеччини та Луганщини. 
 
Окрім цього, законопроект вводить до українського законодавства злочин проти людяності. Правозахисниця Олександра Матвійчук вказує, що такої кваліфікації бракує для розслідування злочинів Євромайдану. Зараз такі справи слідчі кваліфікують як тероризм. 
  
ЗЛОЧИН АГРЕСІЇ
 
Закон про покарання воєнних злочинців пропонує ув’язнювати на 10–15 років або на довічне за планування і реалізацію акту агресії. Стаття про злочин агресії стосується тих, хто контролює та керує політичними чи військовими діями держави. 
 
Зміни криміналізують вторгнення, окупацію, бомбардування збройними силами, блокаду портів чи берегів, напад на сухопутні, морські або повітряні сили іншої держави. Окрім цього, переслідуватиметься відправлення державою збройних груп, іррегулярних сил та найманців, які "вдаватимуться до актів застосування збройної сили проти іншої держави".  
 
За словами голови правління Громадського комітету захисту прав людини Миколи Козирева з Луганська, Росія налагодила неофіційну, але публічну та легальну схему відправлення, в тому числі найманців, на схід України. Правозахисник обґрунтовує, чому це є російською агресією. 
 
Микола Козирєв
"Росія відправляє добровольців під прикриттям "казачєских організацій", військкоматів, організацій ветеранів Афганістану, спецназу та інших офіційно чинних громадських формувань. При цьому вони, напевне, вважають, що недержавний статус таких дій – гарантія кримінальної безвідповідальності, що вербування, озброєння і відправлення таких банд за межі своєї країни, аби вбивати українців, не підпадають під санкції як їхнього законодавства, так і з боку міжнародного права. Але є ж резолюція ООН №3314 від 14 грудня 1974 року. Згідно з пунктом "g" цієї резолюції, легальне відправлення, навіть неофіційно, але з відома державних органів, бандформувань, іррегулярних груп або найманців, які зі зброєю чинять агресивні дії на території іншої країни, підпадає під кваліфікацію агресії", – пояснює правозахисник.
 
Зміни до ст. 437 криміналізують також випадки, коли одна держава надає іншій свою територію, аби та вчинила акт агресії проти третьої держави. 
  
ЗЛОЧИНИ, СКОЄНІ НА ПОЧАТКУ КОНФЛІКТУ
 
Правозахисники документували сплеск міжнародних злочинів на початку конфлікту. Чи можна буде притягати винних до відповідальності за цим законопроектом після його ухвалення, адже Конституція України унеможливлює незворотність дії закону.  
 
Ірина Марчук не вбачає в цьому протиріч. За її словами, воєнний злочин, злочин проти людяності та геноцид давно існували в міжнародному праві, яке визнала Україна. 
 
"Україна давно ратифікувала Женевські конвенції, протоколи до них, Конвенцію з геноциду. Ці міжнародні злочини існували в міжнародному праві до того, як Україна пропише їх у своєму Кримінальному кодексі. Це ж не нові злочини, які пропонується вписати в кодекс", – пояснює вона. Водночас фахівчиня у приклад наводить норму ухваленого 2003 року Кримінального кодексу Боснії та Герцеговини. 
 
"У статті 4а Кодексу йдеться, що положення про зворотну дію закону не виключає розслідування міжнародних злочинів, які до того були визнані злочинами в міжнародному праві. Хоч у кодексі є відсилання до Конституції, зокрема щодо принципу незворотності дії закону", – каже Ірина Марчук.    
 
Законопроект пропонує призупинити терміни давності до тяжких та особливо тяжких злочинів на окупованих територіях. Часом скоєння злочину вважатиметься момент зізнання, затримання підозрюваного або офіційна деокупація. Разом з тим давність не діятиме у злочинах, скоєних стосовно основ національної безпеки України.
 
Автори документа застерігають, що зміни до законодавства не дозволять відразу затримувати підозрюваних у міжнародних злочинах на непідконтрольних Києву територіях. Та коли парламент ухвалить документ, над ними "нависне сокира невідворотності покарання".
 
У приклад Костянтин Задоя наводить досвід Естонії та Латвії, де відбувались успішні судові процеси над екс-співробітниками радянських спецслужб, які скоювали злочини проти людяності та воєнні злочини наприкінці Другої світової війни та після неї.  
 
ЧИ ВРЯТУЄ БОЙОВИКІВ АМНІСТІЯ?
 
Законопроект скасовує імунітети, амністію та помилування для міжнародних злочинців. Він пропонує не враховувати в Україні амністію та помилування за кордоном, якщо справу повністю не розглянули в суді. Також не враховуватимуться акти амністії та помилування, якщо їх видали незаконні збройні формування або органи держави-окупанта на тимчасово окупованій території та в інших державах.  
 
Документ унеможливлює амністію та помилування обвинуваченим або засудженим за злочини проти людяності, воєнні злочини, геноцид та агресію, що сталися на неконтрольованих Києвом територіях. 
 
Такі норми про амністію в законопроекті порушують Мінські угоди, каже Ірина Марчук. Однак вона наголошує, що це лишень політичний документ, а Україні потрібно йти "шляхом правосуддя". 
 
"У конфлікті постає дилема "Мир або правосуддя"? Що ми оберемо? Спробуємо домовитися зі збройними формуваннями, не будемо їх переслідувати за злочини, і буде мир, чи будемо судити, але конфлікт продовжуватиметься? Важко знайти баланс. Але для міжнародного права амністія за міжнародні злочини – неприйнятна", – каже Ірина Марчук. При цьому вона посилається на досвід Сьєрра-Леоне, де конфлікт тривав з 1996 до 2002 року і мирні домовленості не зупинили його. 
 
Олександра Матвійчук наголошує, що міжнародне право встановлює чіткий імператив: жодної амністії за міжнародні злочини. Вона переконана, що відсутність правильної кваліфікації міжнародних злочинів може призвести до амністії воєнних злочинців.  
 
МКС ПРИЙДЕ – ПОРЯДОК  ̶Н̶А̶В̶Е̶Д̶Е̶ ПІДТРИМАЄ 
 
У лютому 2015 року Верховна Рада визнала юрисдикцію Міжнародного кримінального суду щодо серйозних злочинів в Україні, скоєних після 20 лютого 2014 року без кінцевої дати. Наразі суд у Гаазі збирає інформацію і вивчає події на сході України, в Криму та під час Євромайдану. МКС визначається, чи є підстави для того, щоб він розслідував міжнародні злочини в України.
 
Правозахисниця Аліна Павлюк вказує, що українці помиляються, вважаючи МКС панацеєю в переслідуванні винних. 
 
"До суду в Гаазі ставляться: от він прийде і порядок наведе. Але такої ідеальної ситуації не буде, бо будь-яка міжнародна судова інстанція робить акцент на роботі національних судових органів. Завдання МКС не замінити національну правову систему, а допомогти там, де вона не може впоратись", – пояснює Аліна Павлюк. 
 
"От, наприклад, якщо Україна зможе притягнути до відповідальності дрібних виконавців міжнародних злочинів, то завдання МКС – домогтися переслідування топ-організаторів, навіть якщо вони в Росії. Гаазький суд не цікавить охоронець Донецького СБУ, який бив полонених. Його буде цікавити той, хто віддавав накази і контролював цього охоронця", – додає правозахисниця. 
 
Таку ж думку висловлює й Ірина Марчук, яка вважає, що МКС може слухати лише 2–3 справи.
 
"А що робити з іншими? На сході України є ж багато людей, які скоювали воєнні злочини. Тобто Україна повинна вирішувати, що вона буде з ними робити", – каже вона.  
 
З нею погоджується й Микола Гнатовський, президент Європейського комітету з питань запобігання катуванням. Він переконаний, що відтягування ухвалення такого законопроекту шкодить Україні. 
 
"Винні в міжнародних злочинах мають бути рано чи пізно покарані. Якщо Україна не зробить свою роботу так, як вона вважає за потрібне, її за нас виконають інші держави. Тільки це може нам не сподобатись. Краще українській владі переслідувати підозрюваних у міжнародних злочинах, виходячи з глибокого розуміння процесів та ролі кожного учасника в конфлікті, аніж це будуть іноземці, які можуть не дуже добре орієнтуватись", – каже він. 
 
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини, для газети "Дзеркало тижня"

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
Мітки: МЗС України Олена Зеркаль Нацстратегія з прав людини ПАРЄ Міністерство юстиції Правозахисний порядок денний РНБО
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини