Ультраправі під Кабміном кричали про “ґендерний ГУЛАГ”: що з цим не так?

Сьогодні представники і прихильники праворадикальних організацій "Сокіл", "Катехон" та "Традиція і порядок", що пов’язані з нападами на активістів та ромів, провели під стінами Кабінету Міністрів акцію "Стоп ґендерний ГУЛАГ", де закликали звільнити з посади Урядову уповноважену з питань ґендерної політики Катерину Левченко.

Тиск на Уповноважену почався після того, як вона відреагувала на звернення кількох обласних рад до української влади із закликами захистити "інституцію сім’ї", для чого, зокрема, не допустити ухвалення закону "Про цивільне партнерство", вилучити з текстів підручників норми і положення, що ставлять за мету "подолання ґендерних стереотипів", зупинити спроби ратифікувати Стамбульську конвенцію із запобігання насильству стосовно жінок. На думку Левченко, поширення документів однакового змісту загрожує національній безпеці, і вона просила СБУ розслідувати це. 

Центр інформації про права людини підготував відповіді на основні тези, які вигукували ультраправі активісти під стінами уряду, щоб пояснити, проти кого та чого вони виступають.

НАД ЧИМ ПРАЦЮЄ УРЯДОВА УПОВНОВАЖЕНА З ПИТАНЬ ҐЕНДЕРНОЇ РІВНОСТІ? 

З виступів ультраправих активістів під стінами Кабміну стає зрозуміло, що вони не до кінця розуміють, навіщо в Україні існує Урядова уповноважена з питань ґендерної політики.

Посада, яку наразі обіймає Катерина Левченко, з’явилась в Україні у лютому цього року в результаті реалізації Національної стратегії у сфері прав людини до 2020 року, затвердженій урядом і підписаній президентом у 2015 році. Цей захід Нацстратегії повинен сприяти забезпеченню рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Не любите “ґендер”? Просто не вмієте його готувати!”: рецепт від Катерини Левченко

Згідно з постановою про її призначення, Уповноважена має координувати роботу в ґендерному напрямі всіх міністерств і державних органів, контролювати дотримання урядом принципу ґендерної рівності, допомагати в розробленні державних програм із питань ґендерної рівності, співпрацювати з міжнародними організаціями та громадянським суспільством, а також контролювати виконання Україною резолюції Ради безпеки ООН "Жінки, мир, безпека", мета якої – вирішення ґендерних питань на всіх етапах мирного процесу, включно з підтримкою миру, миробудівництвоюм і постконфліктним відновленням.

Перша в історії країни Уповноважена з ґендерних питань до призначення на посаду 20 років працювала над правозахистом, зокрема очолювала Міжнародний жіночий правозахисний центр "Ла Страда-Україна", була радником міністра внутрішніх справ з прав людини та ґендерних питань, а також депутаткою Верховної Ради V скликання від фракції "Блок "Наша Україна".

"ҐЕНДЕРНА ІДЕОЛОГІЯ" СУПЕРЕЧИТЬ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ?

Відповідь на це питання слід почати з того, що "ґендерної ідеології" як такої не існує взагалі. Словосполучення зазвичай використовують прибічники антиґендерних рухів, наприклад Ґабріела Кубі, яка періодично розповідає про створення невідомими американськими активістами "матриці для боротьби із суспільством, аби змінити його за принципами ЛГБТ" та ділиться іншими конспірологічними теоріями.

На думку експертки Центру інформації про права людини Альони Луньової, ґендерний підхід – врахування інтересів обох статей – не просто не суперечить Конституції, але й прописаний в Основному законі країни.

"У статті 24 проголошується заборона будь-якої дискримінації, зокрема і за ознакою статі", – наголошує вона.

Натомість, за словами правозахисниці, порушувати Конституцію можуть деякі заяви ультраправих. 

"Коли представники антиґендерних чи релігійних рухів заявляють, що вони проти так званої "ґендерної ідеології", їхня риторика сповнена елементів мови ненависті і закликів до дискримінації осіб. А це точно суперечить Конституції України і в окремих випадках може кваліфікуватися як кримінальне правопорушення", – говорить Луньова. 

ЧИ ЗАГРОЖУЄ РАТИФІКАЦІЯ СТАМБУЛЬСЬКОЇ КОНВЕНЦІЇ "ТРАДИЦІЙНИМ СІМЕЙНИМ ЦІННОСТЯМ"?

По-перше, не до кінця зрозуміло, що саме мають на увазі під словосполученням "традиційні сімейні цінності" праворадикали. Ймовірно, вони говорять про шлюб, заснований на добровільній згоді чоловіка та жінки. Однак навіть якщо це так, то Стамбульська конвенція не загрожує "традиційній українській сім’ї", адже її головна мета – протидія насильству стосовно жінок і дівчат, а також домашньому насильству в сім’ї, якою, згідно з чинним сімейним кодексом, вважається не тільки двоє людей, але й одна особа.

За словами директорки Amnesty International Оксани Покальчук, заяви про загрозу "традиційним цінностям" говорять про некомпетентність ультраправих у питанні домашнього насильства та про повне нерозуміння конвенції. 

"Уявімо, що по вулиці йдуть двоє чоловіків і один з них б’є другого палицею. Якщо поліцейські бачать це, то можуть кваліфікувати напад як насильство якогось рівня тяжкості. Давайте замінимо одного чоловіка на жінку і отримаємо ситуацію, коли правоохоронці після звернення жертви відмовляють у відкритті кримінального провадження, аргументуючи це сімейними справами двох людей. Цей статус нівелює можливість захисту для жертви. Стамбульська конвенція говорить не тільки про формальні стосунки, але й про незареєстровані. Думаю, що люди, які говорять про загрозу традиційним цінностям з боку конвенції, просто не працювали з жертвами домашнього насильства та не були в ситуації, коли неможливо захистити людину, що постраждала, через певні наявні юридичні колізії", – зауважила Покальчук у коментарі Центру інформації про права людини.

Ситуація з домашнім насильством в Україні є кричущою, і про це говорять останні дослідження, проведені спільно з офісом віце-прем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Іванни Климпуш-Цинцадзе. Згідно з ними, понад вісім мільйонів українців мають серед знайомих жертв домашнього насильства, а найбільше від нього потерпають жінки (83%).

У свою чергу в поліції заявляють, що лише за одинадцять місяців поточного року до них надійшло 107,2 тисячі заяв та повідомлень про вчинення правопорушень, пов’язаних з домашнім насильством.

ЧИ ВПЛИВАЄ ВПРОВАДЖЕННЯ ПОЛІТИКИ ҐЕНДЕРНОЇ РІВНОСТІ НА НАРОДЖУВАНІСТЬ?

Під час акції ультраправі активісти неодноразово повторювали, що впровадження політики ґендерної рівності загрожує народжуваності в Україні.

Проте за цим маніпулятивним твердженням немає реальних аргументів, наголошує головна редакторка сайту Центру інформації про права людини Ольга Падірякова.

Вона нагадала, що в Україні сьогодні відсутні державні заходи з обмеження народжуваності, тож і жоден урядовий орган не може прямо впливати на зменшення цього показника. Як відомо, політика з обмеження народжуваності в різні часи проводилась у кількох країнах Азії, зокрема в Китаї протягом 38 років було заборонено мати в родині більше ніж одну дитину. Це було продиктовано стрімким зростанням кількості населення, що створювало перенавантаження на земельні та енергетичні ресурси країни.  

Якщо ж казати про непрямий вплив на народжуваність, то, за демографічними законами, його здебільшого здійснюють економічні та соціальні чинники: забезпечення населення роботою, пільги, загальний рівень добробуту.

Успішне ж впровадження ґендерної політики передбачає, зокрема, вирівнювання зарплат жінок та чоловіків на аналогічних посадах, створення нових можливостей для жінок, які хочуть поєднувати з материнством навчання та роботу, стимулювання долучення чоловіків до репродуктивної праці.

"Якщо жінка матиме гнучкий графік на роботі, якщо матиме впевненість, що її місце триматимуть під час декретної відпустки, якщо декретну відпустку можна буде брати на рівних із чоловіком, то вона значно охочіше народжуватиме за таких умов. Якщо вона матиме більшу зарплату і не залежатиме фінансово від чоловіка, то, знов-таки, не буде боятися залишитися без грошей з дитиною на руках і народжуватиме", – говорить Ольга Падірякова.

Вона додає, що прихильники так званих "антиґендерних" рухів часто намагаються спекулювати на темі зниження народжуваності, але забувають згадати про те, що в країні п'ятий рік іде війна і до того ж анексований великий шматок території. Водночас у Держстаті прямо вказують, що з 2014 року не фіксують дані про народжуваність із Криму та окупованих територій на сході України.  

ЧИ ПРАВДА, ЩО ЛГБТ-АКТИВІСТИ ПРОПАГУЮТЬ ЛЮДИНОНЕНАВИСНИЦЬКІ ІДЕЇ?

Під час виступів на акції "Стоп ґендерний ГУЛАГ" ультраправі вкотре говорили про те, що українські ЛГБТ-активісти та рух загалом намагаються просувати в суспільство людиноненависницькі ідеї. Проте в суті руху лежить теза про рівні права для всіх громадян.

Його історія почалась у США в шістдесятих роках минулого століття. У той час ставлення суспільства і держави до ЛГБТ-людей було здебільшого негативним. Якщо когось викривали в гомосексуальних стосунках, то притягали до відповідальності згідно з законом: людину піддавали лоботомії, кастрації або відправляли на 20 років до в'язниці. Поліція також організовувала рейди, щоб виявити "правопорушників". У ніч на 28 червня 1968 року в Нью-Йорку в гей-барі "Стоунволл-інн" – тепер національна пам'ятка США – відбувся один з таких рейдів. Під виглядом перевірки ліцензії на продаж алкоголю силовики зайшли до бару та почали затримувати геїв, лесбійок і трансґендерів. У відповідь відвідувачі бару почали сутичку з поліцейськими, яка переросла в масове заворушення. 

На річницю цих подій у місті пройшов перший прайд, на який вийшли ЛГБТ-люди, незгодні з діями поліцейських. Тоді марш виявився вдвічі коротшим за запланований через протестні виступи з боку деяких містян. Але традиція відзначати річницю "Стоунволлського повстання" поширилась і на інші міста США, а згодом і по всьому світу стали проходити марші на підтримку ЛГБТ.

Український ЛГБТ-рух не відрізняється в питанні своєї повістки від загальносвітового. Так, на думку голови громадської організації "Точка опори" Тимура Левчука, єдина вимога ЛГБТ-активістів в Україні – дотримання рівних прав державою.

"ЛГБТ-рух в Україні виступає лише за те, щоб українці, незалежно від їхньої сексуальної орієнтації чи ґендерної ідентичності, мали рівні права, а держава гарантувала ці права. Ми виступаємо також за свободу сповідувати будь-яку релігію чи не сповідувати її, на відміну він пана (Олександра – ред.) Турчинова, який вирішив поширювати власні релігійні переконання як істину в останній інстанції, забуваючи про те, що він держслужбовець у світській державі, а його заробітна плата складається і з податків ЛГБТ-людей, які проживають та працюють в Україні", – наголосив він у коментарі Центру інформації про права людини.

У свою чергу Оксана Покальчук зазначила, що активісти, які підіймають проблеми ЛГБТ-українців, ведуть не пропагандистку діяльність, а зазвичай просто підтримують членів спільноти.

"Українські ЛГБТ активісти – це люди, основною роботою яких – і це ми фіксуємо в Amnesty International – є надання допомоги (юридичної, психологічної тощо – ред.) людям, які ідентифікують себе як ЛГБТ", – зазначила вона, додавши, що заяви ультраправих є класичною спробою створення ворога в очах суспільства. 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
Мітки: ґендерна нерівність ґендерна рівність праворадикали ЛГБТ
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини