У чому небезпека "донбаських законів" Порошенка – коментарі правозахисників

На думку юристів-правозахисників, обидва президентські документи щодо Донбасу не відповідають взятим Україною на себе міжнародним зобов'язанням і несуть загрозу цивільному населенню на непідконтрольних Києву територіях.

Про це йдеться в публікації видання "Главред".

Як відомо, 6 жовтня Верховна Рада ухвалила два законопроекти: у першому читанні №7163 – "Про особливості державної політики щодо забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій і Луганській областях", і в цілому №7164 – "Про створення необхідних умов для мирного врегулювання ситуації в окремих районах Донецької і Луганської областей". Перший – абсолютно новий, другим – продовжується дія раніше прийнятого документа про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей після встановлення там законної української влади.

Юрист Української Гельсінської спілки з прав людини Надія Волкова в першу чергу зазначає неточність у визначеннях законопроекту №7163.

Так, одним із основних завдань цього закону є створення і відповідна перекваліфікація правового поля, наявного з моменту початку збройної агресії РФ проти України у 2014 році. Закон кваліфікує конфлікт на сході України як окупацію, визначаючи окремі райони Донецької і Луганської областей (ОРДЛО) як окуповані.

"Але ознаки окупації необхідно для початку довести на юридичному рівні. Крім того, вони повинні бути визнані компетентними інститутами, такими, як Міжнародний комітет Червоного Хреста або Міжнародний кримінальний суд", – підкреслює Волкова.

Водночас попередня кваліфікація від Міжнародного кримінального суду вже є – змішаний конфлікт з елементами міжнародного і неміжнародного. Про це йдеться в параграфі 169 Звіту прокурора суду за 2016 рік.

"Додаткова інформація, як, наприклад, повідомлення про обстріл обома державами військових позицій одна одної, затримання українською стороною російських військовослужбовців і навпаки, указують на безпосереднє збройне протистояння між збройними силами Росії і урядовими Збройними Силами України, що вказує на наявність міжнародного збройного конфлікту в контексті військових дій на східній Україні найпізніше з 14 липня 2014 року, паралельно з неміжнародним військовим конфліктом", – ідеться у звіті.

Вивчення питання Міжнародним кримінальним судом триває. Остаточний висновок буде після повного розслідування офісом прокурора. Однак поки не встановлено факту окупації, на думку правозахисниці, говорити і про дату її початку не має сенсу.

"Стаття 1 законопроекту декларує, що території ОРДЛО знаходяться під "загальним контролем РФ". Згідно із загальним визначенням міжнародного гуманітарного права, територія вважається окупованою, коли вона знаходиться під ефективним, а не загальним контролем ворожих іноземних збройних сил. Докази ефективності вимагає і стаття 1 Європейської конвенції про захист прав людини. Україна всі ці роки намагалася це зробити, подаючи міждержавні скарги проти РФ до Європейського суду з прав людини", – продовжує Волкова.

За її словами, те, що питання контролю – не національна компетенція, а міжнародна, можна побачити на прикладах рішень ЄСПЛ. Наприклад, згадати справу "Ілашку проти Молдови та РФ", "Мозер проти Молдови та РФ". Вони стосуються питання доказовості саме ефективного контролю іншою державою. У них ЄСПЛ дійшов висновку, що для визнання відповідальності держави за дії влади невизнаного де-факто незалежного утворення на території іншої держави, яке з'явилося, вижило і зміцнилося завдяки військовій, фінансовій, економічній та політичній підтримці першого, досить показати, що це утворення "залишається під ефективним управлінням або щонайменше під вирішальним впливом" цієї держави.

У разі ж, якщо конфлікт буде визначено як виключно міжнародний, як прописано в законі, тоді не відомо, який статус буде у бойовиків незаконних збройних формувань – громадян України. Тобто немає відповіді на питання: за якими статтями їх можна буде притягати до відповідальності.

У той же час, за словами Волкової, законопроект №7163 носить виключно декларативний характер у питанні захисту прав цивільного населення. Але як кожен закон він при цьому має правові наслідки. Зокрема, для громадян, які проживають на території ОРДЛО. Тому так важливо розуміти, які будуть практичні наслідки застосування заходів у "стримуванні і відсічі російській збройної агресії проти України".

Надія Волкова звертає увагу саме на словосполучення "наявні можливості" для захисту прав і свобод громадян України.

По-перше, норма носить дискримінаційний характер. Виникає питання, як будуть захищатися права негромадян України і осіб без громадянства?

По-друге, стурбованість викликає формулювання "наявні можливості". Так, наприклад, якщо на території ОРДЛО буде проводитися силова операція, на кшталт операції "Буря" за "хорватським сценарієм" (коли за три дні силовим методом були звільнені окуповані території), не ясно, чи буде евакуйовано цивільне населення, а чи йому нададуть альтернативний притулок, чи буде надаватися медична допомога.

"Можна говорити, що таке формулювання не відображає суті зобов'язань, взятих на себе Україною. Як результат – Україна згодом стає вразливою в міжнародних судових процесах, адже практично не вичерпає всі механізми захисту на національному рівні", – говорить юристка УГСПЛ.

Тобто "наявні можливості" можна розцінити як виправдання бездіяльності або невиправданих дій з боку України. Мовляв, ми зробили все можливе, але противник був сильнішим, тому, наприклад, людські втрати виявилися такими значними.

Неврегульованим залишається питання військовополонених і цивільних-заручників, інтернованих осіб та зниклих безвісти, що знаходяться на території ОРДЛО під контролем терористів і військ РФ. Як відомо, Мінська гуманітарна підгрупа не може досягти консенсусу щодо їхнього звільнення.

"Очевидно, що з прийняттям закону, в якому Україна відкрито визнає РФ країною-агресором, ця категорія осіб стає чи не найбільш вразливою. Україна і сама не в змозі забезпечити їх права, і не може в правовому полі вимагати цього від представників незаконних формувань і Росії згідно з міжнародним правом", – констатує Надія Волкова.

Якщо врахувати, що військовополонені і цивільні – заручники знаходяться під повним контролем бойовиків, їх життя буде піддаватися додатковому ризику. Особливо в разі силового сценарію розвитку подій.

У статті 10 ідеться про відповідальність "за порушення встановленого порядку в'їзду, переміщення товарів на тимчасово окупованих територіях України в Донецькій і Луганській областях". Юристи в цій ініціативі не побачили внесення змін до відповідних законів, які б регламентували умови притягнення до відповідальності і відповідні санкції, що дає поля для маніпуляцій.

У свою чергу стаття 3 закону №7164 передбачає звільнення від кримінальної та адміністративної відповідальності всіх учасників подій в ОРДЛО. Ця ж норма прописана також і в Мінських угодах. Але не визначено, чи йдеться про всі злочини, включаючи тяжкі та особливо тяжкі за класифікацією національного права, а також військові злочини і злочини проти людяності за класифікацією міжнародного гуманітарного права.

"З точки зору міжнародного права амністії допускаються, якщо вони є частиною процесу примирення, але не за порушені імперативні норми (право на життя, заборона катувань) і вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів. Перш, ніж визначати, чи потрапляє особа під амністію в умовах конфлікту, має бути проведене відповідне ефективне розслідування. Що стосується імперативних норм, то амністія не визнається міжнародним правом", – зауважила Надія Волкова.

Варто згадати приклад Хорватії. Відомо, що ім'я її президента 1990–1999 років Франьо Туджмана фігурує в деяких документах Міжнародного трибуналу по Югославії як співучасника злочинів проти нехорватского населення. Туджман просто не дожив до закінчення слідства і суду. 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
Мітки: АТО Донбас Міжнародний кримінальний суд реінтеграція Донбасу
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини