Відтермінування членства у суді в Гаазі шкідливе для України

Микола Гнатовський

Після виступу вельмишановної заступниці Голови Верховної Ради пані Оксани Сироїд, що безумовно належить до прогресивної та проєвропейської частини парламенту, я був дуже засмучений. У цьому виступі звучала впевненість у неминучості щонайменше трирічного відкладання можливості членства України в Міжнародному кримінальному суді (МКС).

Пані Сироїд навіть спробувала навести аргументи, що мають примирити громадськість з таким рішенням. Проте навряд чи можливо когось переконати в тому, що внесення змін до кримінального та кримінального процесуального законодавства, про які говорила пані віце-спікерка, насправді потребує трьох років.

Опоненти ратифікації Україною Римського статуту не виходять у публічну площину. Вони не називають жодних серйозних аргументів, які б виправдовували відмову від ратифікації чи відкладання ратифікації Римського статуту. І причина цьому очевидна: таких аргументів не існує в природі. Громадськості пропонуються або якісь туманні натяки, або посилання на досвід неназваних зарубіжних країн – і жодної конкретики.

Впевнений, що перше завдання народних депутатів – почати предметну, фахову та неупереджену дискусію з тими, хто дописав у підготовлений Конституційною комісією проект конституційних змін про трирічне відкладання набрання чинності норми, що робить можливою ратифікацію Римського статуту. Наголошу – лише робить ратифікацію можливою, а не ратифікує чи зобов’язує ратифікувати Статут.

Хотів би нагадати, що Україна вже визнала юрисдикцію МКС. При чому визнала її без крайньої дати. Міжнародні злочини, які вже відбулись, відбуваються чи будуть відбуватись під час збройного конфлікту на території України, вже повністю потрапили під юрисдикцію МКС, незалежно від громадянства тих, хто їх вчинив. Ратифікація Римського статуту не додає Міжнародному кримінальному судові жодних прав щодо України чи її громадян – все це уже сталося.

Усі обов’язки Україна на себе вже взяла, включно з обов’язком співпрацювати з МКС щодо всіх злочинів на її території. Невже когось всерйоз непокоять два додаткових зобов’язання, що виникнуть у нашої держави після ратифікації: співпрацювати з Судом щодо злочинів, що не мають стосунку до України, та сплачувати скромний членський внесок?

Натомість, відмовляючись від членства в МКС, Україна відмовляється від прав, що випливають з членства в суді. Без ратифікації Україна не отримає права передавати на розгляд Суду будь-які ситуації (нині ж Україна може лише просити Прокурора МКС проявити власну ініціативу для початку розслідування). Без ратифікації Україна не зможе брати участь в Асамблеї держав-учасниць МКС, що вирішують стратегічні питання роботи Суду. Без ратифікації українці не працюватимуть у Канцелярії Прокурора Суду, а наша держава не зможе претендувати на обрання судді МКС від України.

Після того, як з ініціативи парламенту України у 2014 та 2015 роках у Гаагу були направлені декларації відповідно до п. 3 ст. 12 Римського статуту про визнання юрисдикції МКС, ідея заборонити собі ратифікувати його Статут не просто суперечитиме зобов’язанням України за Угодою про асоціацію з ЄС – вона суперечитиме елементарній логіці та лише створить ґрунт для того, щоб недоброзичливці України спекулювали на нібито її небажанні притягати до відповідальності винних у найтяжчих міжнародних злочинах.

Мушу сказати кілька слів також про притягнення до відповідальності винних у злочині агресії, що, як визначив Нюрнберзький трибунал, є першоосновою інших найтяжчих міжнародних злочинів.

Для країни було б ідеально, якби Міжнародний кримінальний суд у Гаазі мав юрисдикцію щодо злочину агресії, якби ця юрисдикція була б автономною, як з воєнними злочинами чи злочинами проти людяності чи геноциду і не залежала б від Ради Безпеки ООН.

На жаль, такої юрисдикції суд не має. Але він потенційно може її мати, якщо будуть виконані дві умови. Перша – якщо прийняті 2010 року Кампальські зміни до Римського статуту наберуть чинності – а цей час недалекий. По-друге, якщо після 1 січня 2017 року Асамблея держав-учасниць вирішить, що МКС може здійснювати свою юрисдикцію щодо злочину агресії.

До речі, відмовляючись від повноцінного членства в МКС, Україна відмовляється також від права брати участь в Асамблеї держав-учасниць та, насамперед, вирішувати питання про те, чи має на злочини агресії поширюватися юрисдикція МКС. Іншими словами, якщо ідея відкладання ратифікації Римського статуту спрацює, президент України втратить блискучу нагоду особисто виступити на Асамблеї держав-учасниць у 2017 році як лідер міжнародного руху за міжнародну кримінальну відповідальність винних у злочині агресії – злочині, жертвою якого нещодавно стала Україна.

Звичайно, навіть коли МКС отримає юрисдикцію щодо злочину агресії, вона стосуватиметься лише подій, що стануться після того моменту. Але важливості ця юрисдикція не втрачає. Ніхто не знає, де зупиниться агресор, адже держава, яка починає агресивні дії, рідко зупиняється на чомусь одному. Крім того, можна говорити про агресію, що триває – як у випадку анексії іноземної території.

Насамкінець наголошу, що у будь-якому збройному конфлікті є судова фаза, під час якої винні у злочинах притягаються до відповідальності. Рано чи пізно, але вона неминуча, адже воєнні злочини та злочини проти людяності строків давності не мають. Проте коли ми, сподіваюсь, станемо державою-учасницею МКС, основне навантаження все одно ляже на українські суди. МКС працює на принципі комплементарності (доповнюваності). Він починає робити тільки ту роботу, які національні суди взагалі неспроможні або не бажають виконувати, і це стосується лише наймасштабніших злочинів.

Українські суди повинні бажати і бути спроможними робити свою роботу. Я сподіваюсь, що реформа правосуддя, яка буде прийнята Верховною Радою, цьому також допоможе. Не треба боятись запрошувати міжнародну допомогу для притягнення до відповідальності винних у злочинах проти міжнародного права на нашій території, незалежно від їхнього громадянства. Важливо, щоб цей процес контролювався Україною. Запорукою цього є, по-перше, ефективна система вітчизняного правосуддя (якщо треба – з міжнародною допомогою слідчим та суддям) та, по-друге, участь України у Міжнародному кримінальному суді. Відкладати її на три роки після того, як юрисдикція МКС Україною вже визнана, – нелогічно та шкідливо, а тому – неприпустимо.

Микола Гнатовський, президент Європейського комітету із запобігання тортур та негуманного або принизливого ставлення

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
Мітки: Росія Верховна Рада МКС Петро Порошенко Міжнародний кримінальний суд Президент України Оксана Сироїд
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини