Як у Києві дискримінують вихованців дитсадків без “прописки”
З початку 2019 року право на першочергове зарахування до дошкільних навчальних закладів Києва отримали діти, які мають київську реєстрацію місця проживання або батьки яких оформили в Ощадбанку “картку киянина”. Останню видають “за пропискою”, а також тим, хто працює на офіційних підприємствах Києва і, відповідно, сплачує податки в бюджет міста.
Про це йдеться в рішенні Київської міської ради від 13 вересня минулого року. Водночас, відповідно до рішення, у бюджеті міста на 2019 рік передбачена компенсація “дітям киян” оплати за навчання в комунальних та приватних дитсадках. Розмір компенсації становить базовий фінансовий норматив бюджетної забезпеченості – тобто 2490 гривень на місяць. Діти ж, які не зареєстровані в Києві і батьки яких не мають “картки киянина”, окрім дітей внутрішньо переміщених осіб та дітей учасників АТО/ООС, навпаки, сплачуватимуть цю суму за надання послуг дошкільної освіти. Їм за порядком черги пропонуватимуть садочки, у яких є вільні місця.
У Київській міськдержавній адміністрації кажуть, що таке рішення має захистити права мешканців територіальної громади Києва. Утім, правозахисники запевняють, що воно суперечить Конституції, порушує закони України “Про дошкільну освіту” та “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання”, дискримінує дітей та позбавляє їх права на безкоштовну освіту.
За даними Державної служби статистики України, у Києві працює 631 заклад дошкільної освіти, розрахований на 95 543 місця. У цих закладах навчається 109 943 дітей віком від одного до семи років. Тобто на 100 місцях виховують 113 дітей. Із загальної кількості закладів число приватних – 54, у них є 4 334 місця і наразі навчається 3 227 дітей.
Згідно зі статистикою Київської міської ради, цього року своєї черги на зарахування до дошкільних навчальних закладів очікують шість із половиною тисяч дітей віком від трьох до п’яти років. Чотири з половиною тисячі з цих дітей не мають зареєстрованого місця проживання в Києві. (Дані надані у відповіді на запит Центру прав людини ZMINA.)
“Позиція КМДА полягає в тому, що безпосередньо дітей киян у загальній черзі втричі менше – дві тисячі. Тому спершу їм потрібно задовольнити потреби тих дітей, які народилися в Києві або чиї батьки мають право власності чи зареєстровані тут. Тобто мешканців громади, які є виборцями цього органу самоврядування”, – пояснює рішення міської ради Аксана Філіпішина, представниця Уповноваженого Верховної Ради, яка опікується дотриманням прав дитини та сім’ї.
Проте встановлення плати за навчання, на думку секретаріату Уповноваженого, є неправомірним. Адже законом “Про дошкільну освіту” визначено, що дитина має гарантоване державою право на безоплатну дошкільну освіту як у державних, так і в комунальних закладах.
“Закони – це акти вищої юридичної сили, порівняно з рішенням Київської місцевої ради. Тому вона не має права перевищувати свої повноваження і розділяти дітей за принципом наявності чи відсутності у них реєстрації в Києві чи “картки киянина” у їхніх батьків. Освіта повинна бути безкоштовною незалежно від цього, оскільки закон є однаковим для всіх”, – зауважує Філіпішина.
Керуючись згаданим законом, у листопаді 2018 року суд у Тернополі визнав протиправним і скасував подібний до київського наказ управління освіти та науки Тернопільської міської ради.
Крім того, Міністерство освіти і науки України ще в січні надіслало голові Київської міської ради Віталію Кличку листа, у якому наголосило на антиконституційності та протизаконності рішення.
Аксана Філіпішина каже, що Омбудсман також має намір звертатися до КМДА з поданням щодо скасування рішення в аспекті плати за навчання. Що ж стосується принципу черговості, то він, за словами Філіпішиної, є доволі прозорим і “може мати місце”:
“Оскільки питання черговості чітко не закріплено в законодавстві, територіальна громада може висувати вимоги до місцевої влади щодо цього. А обов’язок керівництва території – задовольнити вимоги громади”.
Утім, із цим не погоджується Людмила Янкіна, правозахисниця та керівниця проекту “Свобода пересування для кожного: реформа системи реєстрації місця проживання в Україні” у Центрі прав людини ZMINA. Вона наголошує, що першочергове зарахування “за пропискою” суперечить законодавству.
“Якщо діти не мають у Києві реєстрації, це не означає, що їх мають в останню чергу приймати до навчальних закладів. Адже, згідно зі статтею другою закону “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання”, реєстрація не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією та законами України, або підставою для їхнього обмеження”.
Раніше заступник голови КМДА Валентин Мондриївський, пояснюючи пріоритетність зарахування дітей з київською “пропискою”, зазначив, що чинне законодавство дозволяє будь-якій людині, яка мешкає в Києві, отримати реєстрацію. Для цього, як він зауважив, треба мати лише договір оренди помешкання або інший документ. Та, за словами правозахисниці, насправді зробити це набагато складніше.
Людмила Янкіна говорить, що, згідно з даними соціологічного опитування про систему реєстрації місця проживання в Україні, у Києві мешкає щонайменше 13% людей без місцевої реєстрації. Крім того, майже третина (31%) мешканців міста, які проживають не за місцем реєстрації, зареєстровані за межами Київської області, у містах агломерації – 32%, 37% – у цьому ж населеному пункті. Здебільшого це молоді люди (серед осіб віком 18–24 років – 17%, віком від 25 до 34 років – 19%, віком від 35 до 44 років – 15%), значна частка яких орендує житло. Більша частка цих осіб також має дітей віком до 18 років.
Утім, через чинну систему реєстрації місця проживання орендодавці не хочуть укладати договору оренди із сім’ями, які мають маленьких дітей, щоб уникнути ризику їхньої реєстрації в цьому орендованому житлі. 95% власників житла не реєстрували б у себе орендарів, бо переконані, що ті заволодіють їхнім житлом. І хоча останнє не відповідає законодавству, реальним є упередження власників щодо реєстрації дітей. Адже, як раніше писав Центр прав людини ZMINA, якщо в орендатора є неповнолітні діти, то їх, відповідно до норм чинного законодавства, також можна зареєструвати в житлі без згоди власника. Це, зі свого боку, обмежить орендодавця в праві власності. Оскільки дитину неможливо виписати без згоди органу опіки та піклування, який, у свою чергу, може просто не дати на це дозвіл, якщо немає іншого житла, у якому можна зареєструвати дитину.
Щодо ж отримання “картки киянина”, Янкіна зазначає: це також може стати проблемою для людей без місцевої реєстрації. Так, наразі, за інформацією Ощадбанку, відкрито понад 670 тисяч карток. А з 1 січня станом на кінець квітня її отримали лише 2 тисячі осіб, що не мають місця реєстрації в Києві. (Дані надані у відповіді на запит Центру прав людини ZMINA.)
“Багато батьків не мають трудової книжки, можуть працювати неофіційно, бо їхні працедавці не хочуть платити податки. Крім того, не врахований факт маятникової міграції – до пів мільйона людей щодня приїжджають до столиці на роботу з міст агломерації Києва. Вони є невидимими, на них не розрахована соціальна інфраструктура, бо кошти на її побудову виділяють з бюджету, спираючись виключно на реєстри територіальних громад. А вони зовсім не відображають реальної картини”, – каже правозахисниця.
Водночас у КМДА вбачають, що в умовах децентралізації та передання повноважень на місцевий рівень гарантоване державою право на доступність і безоплатність дошкільної освіти може бути забезпечене через розподіл міжбюджетних трансфертів.
Тетяна Шкурова, заступниця директора департаменту освіти і науки КМДА, у коментарі Центру прав людини ZMINA говорить, що вони вже надіслали до Київської обласної державної адміністрації пропозицію щодо створення робочої групи, яка має напрацювати систему передання коштів однієї місцевої громади, де дитина зареєстрована, до іншої, де та фактично проживає. Тобто, наприклад, якщо ви з дитиною мешкаєте в Києві, а зареєстровані в Херсоні, саме міська влада Херсона має компенсувати Києву кошти, витрачені на навчання дитини.
Однак таке рішення, на переконання правозахисників, допоможе лише в короткостроковій перспективі, але не є виходом із ситуації і так само суперечить законодавству. Адже в жодному нормативному документі не зазначено, що дитина може претендувати на отримання безкоштовної освіти лише за місцем “прописки”.
Правозахисники кажуть, що замість того, аби щоразу запроваджувати додаткові механізми, необхідно реформувати систему реєстрації місця проживання. Остання має виконувати покладені на неї функції, зокрема передбачити для кожного громадянина України можливість легко стати членом тієї територіальної громади, де він фактично живе, а не бути інструментом для порушення законодавства та дискримінації.
