Як боротися проти тортур: беріть приклад з фотографа

Дата: 22 Лютого 2012
A+ A- Підписатися

«Мого брата не стало у в’язниці. Спасибі», – написав один із відвідувачів фотовиставки Дмитра Купріяна. Дмитро займається незвичайною справою: за свої гроші він мандрує Україною, щоб фотографувати тих, кого катували за ґратами. Світлини демонструвалися двічі – в київському клубі «Ленін» і в Острозькій академії. Але Купріян мріє побувати зі своєю виставкою на кожному юридичному факультеті країни. Він вірить: якщо студенти побачать ці фото, захисників прав людини в Україні побільшає.

Як виникла ідея фотографувати катованих?

Мені її підказав знайомий адвокат Олег Веремієнко. Він розповів про американський проект “Innocence”. Ця організація витягує із тюрми невинних людей, яких звинувачують у вбивствах чи зґвалтуваннях.

Олег запропонував робити щось подібне у нас. Але в Україні право не працює і витягнути невинну людину у нас практично неможливо.  Виправдувальних вироків менше відсотка.

Я запропонував знімати таких людей. Але думка пішла далі: я вирішив фотографувати тих, кого катували за ґратами. 

Хто став першими героями?

Спочатку я сфотографував двох клієнтів Олега Веремієнка, котрих він захищав. Це Євген Новицький і Юрій Мосеєнков. Я показав ці знімки колегам-фотографам, і вони сказали: «Це круто! Цим треба займатися». З цього я й загорівся.

Коли ти почав цим займатися?

Майже рік тому. Першого героя я зняв 14 березня минулого року.

Скількох ти встиг сфотографувати за цей час?

Уже 42 людини, точніше 42 історії. У кількох випадках я фотографував по кілька людей одночасно.

Міліціонери катували матір та сина (Іван Макаревич та Броніслава Чопенко), посадивши у їх у діжку з-під сиворотки (на фоні), щоб вони продали корову та віддали гроші через те, що буцімто Іван вкрав свиней. У цих людей на той час не було нічого, їх годувала тільки корова
Міліціонери катували матір та сина (Іван Макаревич та Броніслава Чопенко), посадивши у їх у діжку з-під сиворотки (на фоні), щоб вони продали корову та віддали гроші через те, що буцімто Іван вкрав свиней. У цих людей на той час не було нічого, їх годувала тільки корова

Це фотодокументалістика. Я намагаюся знімати людей у близькому для них оточенні і щоб щось було пов’язане з їхньою справою.

Як ти знаходиш цих людей?

Моїм першоджерелом був список Української Гельсінської спілки з прав людини. Але звідти я, наприклад, відразу викреслив людей, які знаходяться в СІЗО чи яких били в колоніях під час «маски-шоу», бо вони для мене недосяжні.

Скільки міст ти об’їхав, скільки разів був у колоніях?

Я намагався охопити всю Україну, щоб показати, що тортури і катування – це масове явище. Був у Вінниці, Києві, Чернігові, Чернівцях, Донецьку, Дніпропетровську, Луганську, Ковелі, Івано-Франківську. Ще планую поїхати в Полтаву і в Крим.

Анатолій Кулік у своєму дворі, де його на очах у сусідів побили міліціонери (м.Шаргород Вінницької області). Має активну громадську позицію і відстоює права громадян села перед міліцією
Анатолій Кулік у своєму дворі, де його на очах у сусідів побили міліціонери (м.Шаргород Вінницької області). Має активну громадську позицію і відстоює права жителів села перед міліцією

У колонії їздив до чотирьох людей. Трьох сфотографував, а один відмовився.

Які історії тобі найбільше запам’яталися?

Це випадок адвоката Дмитра Карпенка, якого побили в Кіровограді. Ми з ним не встигли поговорити, просто зустрілися поглядами. Дмитро захищав свого клієнта, коли того незаконно намагалися посадити. УБЕПівці схопили того клієнта, а Карпенко стояв перед воротами і не давав виїхати їхній машині. Тоді УБЕПівці вийшли, скрутили адвоката і посадили в цю саму машину. Через це Дмитра Карпенка намагалися засудити.

Я був вражений нахабністю УБЕПа. Вони поводитися як звичайні бандюки, як «гоп-стоп»-компанія!

Як журналісти реагують на твої роботи?

Мені б хотілося, щоб вони розповідали про цих людей (катованих – Авт.), брали безкоштовно мої фотографії і публікували на своїх ресурсах… Але у більшості редакторів такий підхід: «Це, звичайно, добре, але ти доведи, що їх били і катували».  

Довічно ув'язнений Олександр Рафальський закриває мішок із листами підтримки, котрі йому прислали з усього світу. Незважаючи на тортури, Рафальський не підписав  явку з повинною.
Довічно ув’язнений Олександр Рафальський закриває мішок із листами підтримки, котрі йому прислали з усього світу. Незважаючи на тортури, Рафальський не підписав явку з повинною.

А серед моїх героїв усього одна людина – Петро Бушманов – змогла виграти суд і довести, що її катували. І є ще одна людина, якій винесли виправдувальний вирок, хоча на факти катувань суд заплющив очі. Це Олександр Артюшенко. Я два місяці домовлявся з його матір’ю, щоб поїхати його пофотографувати.

На своєму сайті ти повісив реквізити кількох людей, які потребують допомоги. Хто вони?

Я розмістив ці реквізити, бо довіряю цим людям. Вони борються за свої права.

Наприклад, В’ячеслава Полішка звинуватили у вбивстві дівчини в кафе. Але свідки, які там були, його не впізнали. Фоторобот із ним не збігається, доказів ніяких нема, крім явки з повинною. Зараз В’ячеслав знаходиться у 56-ій виправній колонії.

Також там є Ганна Воробей. Її звинуватили у пограбуванні. Під тортурами і погрозами зґвалтування вона обмовила ще двох хлопців. Зараз Ганна уже вийшла із тюрми і збирає гроші на адвоката й на лікування. Вона судиться та допомагає виправдати хлопців.

Там є і реквізити мого колеги-фотографа Максима Дондюка, який знімає хворих на туберкульоз у в’язницях і лікарнях України. Йому можна перерахувати гроші, і він передасть їх тим, хто ще має змогу вижити.

А четвертий – це Олег Мельник. Його міліціянти затримали на вулиці і хотіли повісити на нього вбивство. Він дістав телефон, щоб зателефонувати батькам і пошукати адвоката, а міліціянти вивихнули йому руку і порвали нерв. Олег став калікою: рука не працює. Міліціонери пропонували йому гроші, щоб «зам’яти» цю історію. Зараз Мельник бореться за свої права. У цьому йому допомагає Вінницька правозахисна група.

Якщо ви хочете допомогти Дмитру Купріяну організувати фотовиставку «Катовані» у своєму місті, вузі чи просто сказати йому кілька добрих слів, пишіть.

Тетяна ПечончикЦентр інформації про права людини, спільно зі “Свідомо”

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter