Як опер став правозахисником: історія з Донецька

Одинадцять років тому донецький оперуповноважений Віталій Омельченко викрив велику поставку наркотиків, до якої були причетні його колеги. Але замість заохочення отримав 6 років за ґратами. Опинившись на волі, Віталій закінчив університет і став адвокатом. Зараз він допомагає іншим й активно бореться за реабілітацію власного імені.

- Як Ви дізнались про наркотики?

Тоді я був оперуповноваженим Петровського відділу карного розшуку. До нас надійшла оперативна замітка від агента, що хтось на станції Рутченкове передає золоті вироби. Агент начебто бачив кур'єра. Я відчував щось недобре, але пішов на операцію. Це було 25 січня 2001 року.

dsc09345

- Що було далі?

О 18.45 прийшов поїзд. Мені треба було побачити, куди кур'єр буде відвантажувати товар. Він із сумками по вагону, я за ним. В тамбурі на мене напали. Вони представилися як управління по боротьбі з наркотиками. Мене тричі вдарили в обличчя, але документи не показали. Виходимо на перон, там мене ледь не задушили.

Коли я прийшов до тями, то був у якійсь квартирі. Почув розмову: ми зараз з мєнтом розберемося, а завтра гроші підвеземо. Потім мене привезли в міліцейську контору, там п'ять годин катували. Перебили три ребра, слинну залозу, а зараз я майже не бачу на ліве око.

- За що вас били?

За те, що я багато розмовляю. Я їм їхні права зачитував. Привели десь шість понятих. Кажуть їм, що ця сумка - моя. Я показую, що я співробітник Петровського райвідділу, що не знаю, хто мене взагалі вкрав, кажу, вийдете, зателефонуйте в міліцію, зачитую їм їхні права. Зрештою побили і понятих, і мене. Одного понятого вбили. Невідомо, куди подівся труп. Він дав свідчення і пропав. У суді в мене не було жодних свідків.

- А як начальство, інші міліціонери?

Приїхав начальник розшуку міста і начальник штабу області, приїжджало моє керівництво. Я кажу їм, забирайте мене, а мені: «Ми не можемо, ти випав з обойми, вже про все міністрові доповіли. Підпиши папір, а ми тобі допоможемо, в суді менше отримаєш».

26 січня повели до прокурора, найняли адвоката. Намалювали мені страшну історію, ніби я вступив у змову з трьома невідомими. Кажуть, підпиши і тебе на підписку про невиїзд відпустять, а в суді вже будеш вирішувати свої проблеми. Я подивився: зберігання наркотиків з метою збуту або збут - це 10-15 років. Мені прокурор каже, з тебе 10 тисяч доларів і можеш йти додому.

- За що врешті вас посадили?

На мене повісили зберігання наркотиків з метою збуту, хоча нічого не перевірили, навіть пальці не зняли. Прокуратура взагалі не вникала в це.

У грудні 2003 року я потрапив у виправну колонію Чернігівської області. Думав, що збожеволію. Ми один одного мало не перебили там.

Якось я зачепився з адміністрацією, і через це мене, здорового, відправили на тубзону в Харківську область. Там мене заразили туберкульозом, хоч і легкою формою. Я скандал влаштував. Сказали, якщо буду себе погано вести, введуть туберкульому і я прямо тут згорю. Але все ж домігся зустрічі з лікарем. При цьому мені лікували праву легеню, а потім виявилося, що потрібно було лікувати ліву, про що я дізнався, коли вийшов на свободу.

Через місяць відправили назад до Чернігівської області. У цій зоні на мене було два офіційні замахи. Донецькі приїжджали і давали грошей, щоб мене убили. Мене мало не зарізали.

- Коли все ж таки вас звільнили?

Я почав судитися з усіма. Через маму звернувся у всі посольства світу, до Європейського комітету з попередження тортур і нелюдського поводження в місцях позбавлення волі, я подав до суду на Ющенка, на колонію.

Зрештою адміністрація не витримала, мене помилували, застосували дострокове звільнення. Після цього ще два або три місяці протримали, хабара вимагали. Я вийшов на волю у липні 2007 року.

- Як склалося життя після виходу на волю?

Тільки-но я вийшов, відразу прийшли люди з СБУ, сказали, що мені треба їхати з Донецька. Мовляв, мене знову замовили, а вони не зможуть захистити. Я поїхав у Вінницю, там став на облік, відновився в університеті, відучився, отримав диплом юриста, повернувся в Донецьк. Знову почав судитися.

В результаті мені достроково зняли судимість, нещодавно склав іспити. Тепер я адвокат.

Довго не міг знайти роботу, перебивався тимчасовими заробітками. Іспити на свідоцтво теж здавав з труднощами. Мені кажуть: «Ти ж судимий, як ти можеш бути адвокатом?».

Зараз я індивідуальний адвокат, приватний. Тут теж є свої підводні камені: нещодавно був процес, клієнти підійшли, кажуть: «Спасибі, але нас викликали і сказали відмовитися від вас, тоді нам зменшать термін ув'язнення».

- Люди, що вас підставили, досі на волі?

Я майже всіх посадив. На суддю знайшов три справи. Він загруз в корупційних схемах. Але у Генпрокуратурі працює його друг дитинства. От і виходило, що його незаконне рішення - судова помилка. Прокуратура зазначає, нібито його адміністративно покарали, але це неправда. Крім того, у 2002 році у цього судді закінчилися повноваження. Йому парламент дозволив судити безстроково, без прийняття присяги. Я пишу у Європу. Нехай вони повеселяться, що у нас судять без присяги, без повноважень.

- Будете судитись до кінця?

Я всім сказав, що все одно доб'юся свого. Я хочу хоч на один день повернути своє ім'я. Я відмовлюся від будь-якої сатисфакції, від всяких грошових претензій, я хочу лише повернути репутацію.

Мені не раз говорили, щоб я їхав звідси. Я і закордонний паспорт зробив. Але куди я поїду. Це моя країна, моє місто. Якщо ми всі її кинемо, хто тут залишиться?

Вікторія Іщенко, Центр інформації з прав людини, для УНІАН

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
Мітки: міліція суд тортури СІЗО
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини