Запобігати, а не лікувати: як у Львові дають раду зі сміттям після екологічної катастрофи

Міністр екології Остап Семерак під час свого останнього візиту до Львова порівняв екологічні проблеми планети з раковими пухлинами. Останні можуть вражати будь-який орган людини, а екологічні проблеми – з’явитися там, де їх зовсім не очікують. "Та катастрофа, яка трапилася під Львовом, могла і може статися будь-де в Україні", – заявив міністр, згадуючи сумнозвісну трагедію на сміттєзвалищі.

Місто зіткнулося зі сміттєвою кризою після того, як у 2016 році сталася пожежа на Грибовицькому сміттєзвалищі, куди протягом десятків років звозили сміття зі Львова та околиць. Сміттєзвалище закрили, міська влада почала шукати альтернативні полігони по всій країні, але з часом місту не стало, куди вивозити відходи, а тому сміття тижнями лежало на майданчиках, поки міська та обласна рада таки не домовилися про вирішення проблеми.

Уся ця ситуація яскраво показала, якою є культура поводження з відходами в нашій країні. Але, на жаль, поки що над позитивними змінами в цій сфері більш активно працюють громадські ініціативи, а державні та комунальні структури пробуксовують, створюючи стратегії, які часто є занадто абстрактними та життєздатними тільки на папері.

СОРТУВАТИ – ЦЕ ЗДОРОВИЙ ГЛУЗД

Софія-Юлія Сидоренко зараз працює в екологічній ініціативі Zero Waste Lviv ("Нуль відходів Львів"), яка виникла у 2016 році. Сьогодні ця організація займається екологічним просвітництвом та надає рекомендації, як зменшити кількість відходів. Софія-Юлія розповідає, що почала дбайливо ставитися до відходів ще задовго до заснування організації.

Фото з Фейсбук-сторінки Софії-Юлії Сидоренко 

"У мене завжди було бачення того, що будь-які ресурси треба використовувати раціонально. Це стосується і вимкненого світла в порожній кімнаті, і відмови від поліетиленових пакетів, і багато іншого", – каже дівчина. 

У студентському гуртожитку вона розклеювала постери із закликами дбайливо  використовувати воду, а також організовувала збір речей, які студенти збиралися викидати, і віддавала ці речі людям, які їх потребували.

"Зараз подібні ініціативи називають словосполученням Zero Waste, але якщо подивитися на це простіше і водночас глибше, то це – звичайний здоровий глузд. Те, що більшість людей купує поліетиленові пакети й одразу їх викидає, ще не означає, що це правильно", – каже екоактивістка.

Удома дівчина сортує окремо папір, скло, органіку. Пластик та бляшанки в її домі майже не з’являються. Поліетиленові пакети дівчина замінила на тканинні торбинки та багаторазові контейнери. Ще два роки тому на такі речі продавці на ринках та в супермаркетах реагували з величезним здивуванням та нерозумінням.

"Фразу “Візьміть пакет, він же безкоштовний” чула надзвичайно часто. Але сьогодні ситуація краща. Думаю, саме тому, що ті люди, які намагалися жити усвідомлено, пояснювали, що це не через ціну, а через те, що поліетиленові пакети шкодять довкіллю", – каже Софія-Юлія.

Таких львів’ян, як Софія-Юлія, було зовсім небагато доти, доки в місті не сталася сміттєва криза у 2016 році. Було кілька версій щодо того, чому сталася пожежа на Грибовицькому сміттєзвалищі, яка забрала життя трьох людей, – від мимовільного загоряння і до теракту. Хтось вбачав у львівській сміттєвій кризі політичний підтекст для дискредитації львівського мера Андрія Садового. До прикладу, народний депутат від “Самопомочі” Олег Березюк навіть оголошував голодування під стінами Адміністрації президента на знак протесту проти політичного тиску. До нього приєдналася віце-спікерка і депутатка від "Самопомочі" Оксана Сироїд.

Але, попри політичне забарвлення, корінь проблеми таки екологічний. Сміттєзвалище в селі Грибовичі мали закрити ще на початку 2000-х, проте туди продовжували звозити сміття аж до самого загоряння. Місцеві мешканці неодноразово виходили на протести, вимагаючи припинити експлуатацію полігону, проте до них не дослухалися.

Сміттєва криза показала, до яких наслідків може призвести невміння правильно поводитися з відходами. Через те, що львів’яни не сортували сміття, а викидали все разом, органічні відходи починали гнити, що спричиняло неприємний запах. Також на смітниках у пошуках їжі порпалися щурі.

Лише в червні 2017 року з міста почали регулярно вивозити відходи за домовленістю міської та обласної рад. Зараз вивезення сміття з міста коштує львів’янам близько 300 млн гривень на рік.

ЧЕРЕЗ БРАК ПРОСВІТИ УКРАЇНСЬКІ ЗАВОДИ ІМПОРТУЮТЬ ВТОРСИРОВИНУ З-ЗА КОРДОНУ

Водночас криза посприяла тому, що в місті з’явилося багато екологічних ініціатив, окрім Zero Waste Lviv. Однією з таких ініціатив стала "Зелена коробка" – соціальне підприємництво, яке займається сортуванням відходів та екологічним просвітництвом.

Ініціатива, яка почала працювати в травні 2017 року, надає спеціальні картонні баки для роздільного сортування, збирає сміття та віддає його на повторне перероблення. Зараз у "Зеленої коробки" понад сотню клієнтів у Львові. “Зелена коробка” за помірну ціну продає клієнтам баки для сортування, плакати з інструкцією про правильне сортування, продукцію із вторсировини, також ініціатива збирає гроші на свою діяльність за допомогою краудфандингу.

Соціальна ж складова проекту полягає в тому, що за підтримки відповідального бізнесу баки для роздільного сміття надаються в школи для безоплатного користування, а школярам пояснюють, чому варто сортувати, та показують, як це правильно робити.

Досвід “Зеленої коробки” показує, що за умови хорошої організації та комунікації люди швидко вивчають правила сортування і це перетворюється на корисну звичку. Найуспішніші в цьому офіси, невеликі навчальні заклади та люди, які сортують у себе вдома. 80% клієнтів цього сервісу – організації або компанії. Решта – це окремі люди або сім’ї.

Співзасновник проекту Ілля Петрик переконаний, що на рівні будинку чи ОСББ роздільне сортування працює погано, бо його зазвичай ініціює окрема група людей, а решта мешканців не дуже розуміють, для чого це робити. До того ж люди часто припускаються помилок, навіть якщо сортують сміття окремо. Наприклад, не миють вторсировину, а тому її доводиться просто викидати, бо папір чи пластик уже забруднений органікою.

"Заводам легше працювати з великими постачальниками, наприклад супермаркетами, бо вони можуть дати чисту продукцію у великих обсягах: картон, плівку, пластикові ящики. Це легше та дешевше", – розповідає Ілля Петрик.

Водночас Софія-Юлія Сидоренко вважає, що ОСББ можуть ефективно сортувати сміття на рівні цілого об’єднання.

"Якщо в ОСББ є відповідальний голова і є хороша комунікація з мешканцями та компанією, яка вивозить сміття, деякі ОСББ можуть зекономити значну частину  коштів на вивезенні сміття тільки завдяки тому, що вони його сортують", – каже активістка.

Ще однією вагомою проблемою, на думку Іллі Петрика, є відсутність контролю за сортуванням. На Грибовицькому сміттєзвалищі роками відбирали та продавали вторсировину. Хто це робив та скільки за це отримував – невідомо. Подібна ситуація відбувається по всій країні. Крім цього, діють нелегальні та напівлегальні пункти приймання вторсировини, які теж ніхто не контролює. Тому порахувати, скільки ж насправді українці сортують, – неможливо.

"По всій країні заводи з переробки вторсировини імпортують її, бо українська вторсировина є дорогою через логістику, вартість збору та сортування. Наші сусіди, та ж Польща або Росія (звідти досі імпортують деякі види вторсировини), у контексті організації відбору сміття більш конкурентні", – каже Ілля Петрик.

МІСЬКА ВЛАДА РОЗРОБИЛА КОМПЛЕКСНУ ПРОГРАМУ, АЛЕ "БІГТИ ПОТРІБНО ВДВІЧІ ШВИДШЕ"

Львівська влада за допомогою французької компанії Egis розробила програму із чотирьох основних кроків для Львова: рекультивація Грибовицького сміттєзвалища, будівництво сміттєпереробного комплексу, розвиток міської інфраструктури для роздільного збору сміття та просвітницькі заходи. Ці чотири пункти обійдуться в майже 42 млн євро, 25 млн з яких місту надав ЄБРР, 10 млн – грант і тільки 7 млн – власні кошти Львова.

Для реалізації проекту з поводження з твердими побутовими відходами було створено комунальне підприємство "Зелене місто".

"Культура поводження з відходами – це найголовніший елемент. Проте важливо також створювати умови для сортування та переробки, бо у людей виникає логічне питання: навіщо сортувати, якщо немає куди дівати? Навіщо викидати сміття в роздільні баки, якщо воно разом потрапляє у сміттєзбиральну машину?" – каже Микола Рябика, речник ЛКП "Зелене місто".

Результати опитування, яке наприкінці 2017 року провели "Демократичні ініціативи", підтверджують цю тезу. Лише третина українців сортує сміття, але 86% респондентів заявили, що робитимуть це, якщо для цього будуть відповідні умови.

Львівська міська рада уклала договори про вивезення та утилізацію сміття із шістьма приватними підприємствами. Саме вони вже встановлюють окремі баки для різного виду сміття та працюють над відсортовуванням та вивезенням певних видів відходів на вторинне перероблення. Ці компанії співпрацюють із власними партнерами та потужностями із сортування та переробки, часто з-поза меж Львівської області. Проте вони стикаються з тим, що їхня вторсировина не якісна через те, що сміття викидають змішаним, навіть якщо є роздільні баки.

Ця система має стати більш уніфікованою, коли у Львові збудують перший в Україні комплекс з механіко-біологічного перероблення, де неорганічні відходи сортують, а органічні компостують. Запрацювати він мав би у 2021 році. Крім власне сортувальної лінії, за проектом комплекс міститиме цех для компостування органічних відходів, а неорганічні відходи планують перетворювати на RDF-паливо (тверде відновлене паливо), яке можуть використовувати цементні заводи. Проте проект передбачає, що 30% відходів усе ж доведеться захоронювати, а тому Львову необхідно шукати новий полігон для вивезення відходів.

 

Сміттєспалювальні заводи, здавалося б, можуть цілком вирішити проблему зі сміттям, проте це не так. Вони в десятки разів дорожчі за сміттєпереробні, адже вимагають дороговартісних фільтрів для очищення викидів. До прикладу, сміттєспалювальний завод у Кракові обійшовся в понад 150 млн євро. Їхній простій у разі відсутності сировини також дорого коштує. Це одна з основних причин, чому Швеція імпортує сміття для своїх сміттєспалювальних заводів. До того ж в Україні немає органу, який контролював би викиди зі сміттєспалювального заводу. І є лише одна лабораторія, яка може проводити відповідні заміри.

Крім цього, навіть у середньостроковій перспективі сміттєспалювальні заводи стануть застарілими. Паризька угода передбачає, що з 2020 року підприємства повинні зменшити об’єми викидів вуглекислого газу в атмосферу. Тому навіть заводи з найкращими фільтрами стануть тягарем для країн.

Варто також зазначити, що просто спалити – не вихід. Директива Європейського Союзу 2008/98/ЄС про відходи передбачає, що до 2030 року країни-члени ЄС повинні відсортовувати щонайменше 70% усіх відходів. Тобто країни не зможуть виконати цю норму, якщо просто спалять усе. Україна, можливо, й на той час не вступить до ЄС, проте, обираючи вектор зовнішньої політики, вже зараз варто врахувати норму про 70%. 

ПЛАН ЛІКУВАННЯ: ДО 2030 РОКУ ЗАХОРОНЮВАТИ НЕ БІЛЬШЕ 30% ВІДХОДІВ

За рахунок збільшення споживання зростає й кількість сміття, яке продукують люди. Так, за офіційними даними Держстату, у 2011 році один українець продукував 226 кілограм сміття на рік. У 2017 ця цифра була вже на рівні 265 кілограмів. У 2012 році в закон "Про сміття" внесли поправку, яка забороняє з 1 січня 2018 року захоронювати неперероблені побутові відходи, але поки вона працює лише на папері.

У листопаді 2017 року уряд затвердив Національну стратегію з управління відходами в Україні до 2030 року. Це візійний документ, який описує, що ж треба зробити для того, щоб ситуація з різними відходами стала кращою. Автори стратегії зазначають, що лишень 5% українського сміття хоч якось переробляється. Решта 95% просто захоронюється. Національна ж стратегія передбачає, що до 2030 року частка сміття, яке захоронюється, має становити не більше 30% від його загального обсягу.

Для того щоб змусити законодавство працювати ефективніше на місцях, національна стратегія вимагає від місцевих органів влади розробити регіональні плани поводження з відходами. Їх мають затвердити до грудня цього року.

Міністр екології Остап Семерак запевняє, що регіональні плани мали б ухвалити у визначений термін.

"Міністерство ще до затвердження Національного плану поводження з відходами (його затвердили 20 лютого – ред.), почало працювати з обласними адміністраціями, щоб розробити ці регіональні плани. Певні напрацювання вже є, тому сподіваюся, що до кінця 2019 року їх затвердять", – каже Остап Семерак.

З погляду законодавства цього зовсім недостатньо, адже потрібно ухвалити рамковий закон про відходи, а крім нього ще й дев’ять секторальних законів у сфері управління відходами, кожен для окремого виду сміття. Міністр екології також зазначає, що рамковий закон про відходи вже готовий і зараз він на розгляді в Міністерстві юстиції, а тому його б мали найближчим часом передати до Верховної Ради.

У 2017 році Львівська міська рада затвердила стратегію Львова з поводження зі сміттям. Вона вписується в національну стратегію, проте для Львова розробники документа зробили особливий наголос на мінімізації відходів. Тобто діє принцип "краще запобігти хворобі, аніж лікувати". Краще не купити одноразовий пакет, ніж його потім утилізовувати.

У листопаді минулого року виконавчий комітет Львівської міської ради рекомендував торговельним мережам обмежити використання поліетиленових пакетів. Це не заборона, а саме рекомендація для великих супермаркетів і мереж магазинів. Вони б мали надати своїм клієнтам вибір – користуватися звичайним поліетиленовим пакетом чи обрати більш екологічну альтернативу, наприклад багаторазову чи паперову торбинку. Схоже рішення ще в травні минулого року ухвалили депутати Київської міськради.

Такі ухвали мають лише рекомендаційний характер, бо органи місцевого самоврядування не можуть щось заборонити в цій сфері навіть на рівні своєї адміністративно-територіальної одиниці. Ці повноваження має лише найвищий законодавчий орган, тобто Верховна Рада. Зараз у парламенті зареєстрували законопроект №9507 "Про зменшення кількості окремих видів відходів з поліетилену в цивільному обігу", який мав би обмежити використання певних типів одноразових пакетів по всій країні.

На думку Софії-Юлії Сидоренко, велика проблема програмних та візійних документів полягає в тому, що в них мало інноваційності та конкретики.

"Мають бути прописані чіткі кроки та чіткі дедлайни реалізації цих кроків. Поки ж усе описано дуже загально. Крім цього, нам часом бракує експертизи, актуальної інформації та якісного інформування. Над цим і працюємо зараз", – підсумовує екоактивістка. 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
Мітки: екологія Львів сміття сортування сміття
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини