“Жінка – це людина, а не матка і вагіна”. Репортаж з Маршу за права жінок у Києві

8 березня, у Міжнародний день захисту прав жінок, понад тисячу людей зібралися на Михайлівській площі. З гаслами проти насильства та дискримінації, за солідарність, різноманіття і рівноправність чоловіки та жінки різного віку, родини з дітьми, українці та іноземці, що вийшли підтримати подію, рушили маршем до Поштової площі. Водночас на тому ж місці відбулася контракція за християнські цінності, традиційну роль жінки та патріархальну сім’ю. У заході взяли участь представники націоналістичних і релігійних організацій.  

Ще перед початком маршу між учасниками обох подій виник конфлікт. Так, поліція доправила в управління трьох людей, які намагалися зчинити бійку. За попередньою інформацією, один з них – Олексій Сердюк, помічник лідера партії "Братство" Дмитра Корчинського.

Про те, що відбувалося під час акцій та маршу, – у репортажі кореспондентки Центру інформації про права людини.

– Мізки молодих людей сьогодні захоплені ідеологією неомарксизму. Тому що вони не знають, чим закінчуються такі експерименти. Ми пройшли Радянський Союз і тому знаємо, – виокремлюючи кожне слово, промовляє в гучномовець чоловік. Під схвальні, але нечисленні вигуки він продовжує:

– Внаслідок цієї ідеології через 70 років українців на землі не залишиться. Тому ми стоїмо тут за християнські і, власне, українські традиційні цінності, зокрема сімейні. За жіночність як таку.

Під пам'ятником княгині Ользі на Михайлівській площі за півгодини до початку маршу на підтримку прав жінок зібралися кілька десятків його противників. Серед них представники рухів "Традиція і порядок" та "Християнський народний фронт". У руках останніх майорять жовто-блакитні прапори із зображенням Ісуса Христа. Перед собою присутні тримають банери з гаслами "Фемінізм руйнує сім’ю", "Бог! Батьківщина! Патріархат" та "Патріархат любить тебе".

Виступити проти рівноправності чоловіків та жінок прийшли також представниці Сестринства святої княгині Ольги. Кажуть, що вони тут, аби протистояти варварській навалі з боку неадекватних і хворих жінок – феміністок – та підтримати патріархальну сім’ю, а також – нагадати, що феміністки не можуть висловлюватися за всіх українок. 

Учасники Маршу за права жінок у цей час тільки починають збиратися. Місце збору наразі ще не оточене кордоном поліцейських, тому посеред площі подекуди виникають конфлікти між тими, хто прийшов підтримати марш, та його противниками.

Так, Дмитро Корчинський у щільному супроводі представників заснованої ним націонал-анархічної партії "Братство" підходить до поодиноких людей з плакатами. Періодично виникають сутички і поліцейські відтісняють групу Корчинського від учасників маршу.

– Скажіть, як вас звати? – допитується з десяток чоловіків у дівчини з плакатом "Армия любовниц не может потерпеть поражение".

– Не хочу говорить, – з акцентом на московський манір відповідає вона.  

– Ви українка?

 А какая разница? Это не важно.

 Важно, ми маємо знати, хто знищує інститут сім’ї в Україні, хто за ЛГБТ, вибачте, за п**расів, за лесбійок! Як вас звати? – продовжує агресивно допитуватися чоловік, що знімає дівчину на телефон.

– Мое имя никак не касается повестки мероприятия!

Діалог перериває журналістка, яка просить в учасниці маршу пояснити написане на плакаті.  

– Я имею ввиду, что люди, которые любят друг друга, несмотря на то, кто они, всегда будут вместе и не проиграют никогда. Да, я не из Украины, но теперь живу здесь, – пояснює дівчина.

Прибічники "традиційних цінностей" активно роздають інтерв’ю журналістам.

– Я тут, щоб виступити проти Стамбульської конвенції, – пояснює на камеру чоловік років шістдесяти. – Я її не читав, але ті, хто її підтримують, хочуть ввести в законодавство поняття ґендера. Тобто надати права трансґендерам, у яких у Європі навіть є окремі туалети.

– 27 грудня за сприяння оцих-от шмар, – молодий хлопець показує в бік учасниць маршу, – Міністерство охорони здоров’я відмінило перелік професій, заборонених для жінок. Там було 450 професій, фізично важких та пов’язаних зі шкідливим виробництвом. Це здобуток фемінізму. Але я дуже сумніваюсь, що серед феміністок та їхніх підкаблучників є ті, хто пішли працювати на такі роботи.

Утім, до кінця висловити думку хлопцю не вдається. Його перебиває колона поліцейських, яка поспішає попередити чергову сутичку.

– А що там трапилося? – серед присутніх здіймається метушня.

– Хтось пнув ногою колонку. Організатори маршу встановлювали апаратуру.

Поліцейські забирають у відділок трьох людей, які влаштували провокацію та намагалися, за словами правоохоронців, зчинити бійку. Згодом з’явиться інформація, що один з них, ймовірно, Олексій Сердюк, помічник Дмитра Корчинського.

Тим часом починається акція за права жінок. Олена Шевченко, одна з організаторок маршу, керівниця ЛГБТ-організації "Інсайт", пояснює, що мета заходу – посилити голос жінок та їхню видимість у суспільстві, виступити проти ультраправого, домашнього, сексуального, економічного та психологічного насильства.

– Хочу ще раз наголосити, що ми маємо в обличчя провокатором сказати: "А ну, спробуй прибрати мене з публічного простору", – проголошує Олена Шевченко, спрямувавши гучномовець в обличчя представнику контракції. Той доволі близько підійшов до активістки.  

– Та я й не збираюсь! – з посмішкою відповідає чоловік.

– Ми сьогодні, зокрема, виборюємо право на мирні збори, на те, аби всі люди вважалися людьми і права були рівні у всіх,  – додає Олена Шевченко.

Вона передає слово іншій учасниці. Та розповідає, що, коли збиралася на подію, отримала повідомлення від колежанки, переселенки, в якому йшлося: "Вітаю з нашим професійним святом. Але попереду ще багато роботи. Тому що сьогодні, ідучи на марш жінок у Києві, я відчуваю себе так само небезпечно, як відчувала себе на проукраїнських мітингах у Донецьку у 2014 році".

Жінка ділиться в гучномовець, що ці слова й у ній також знайшли відгук: "Ми багато говоримо з різними жінками. І сьогодні я тут не за себе, я тут, бо постійно чую про дискримінацію від жінок, з якими працюю як правозахисниця. Ми тут піднімаємо питання безпеки. Звісно, у часи війни сильна армія та сильна поліція – це важливо. Я їм щиро вдячна. Але якщо спитати, що таке безпека в повсякденному житті жінок, то ми почуємо, що це працюючі державні інституції, відсутність корупції, гідні зарплати, можливість покластися на державу в соціальних послугах, реальний захист від домашнього та сексуального насильства". Одночасно з фінальними словами її промови хтось із натовпу вигукує: "Менше загроз – більше можливостей".  

Під шум ложок, якими учасники маршу б’ють по каструлях, у натовпі точаться безліч ситуативних дискусій між представниками обох акцій.

 У вас на плакаті написано "Захист жінки від усіх видів насильства". Тобто ви проти того, щоб жінка йшла в армію? – запитує в однієї з учасниць маршу хлопець, який відрекомендовується журналістом.

– Ми не проти, ми виступаємо за… – утім, договорити вона не встигає.

 Як так? Людина йде в армію – це вже над нею чиниться насильство, коли її відправляють на війну, – іронізує хлопець.

 Але це не ґедерно зумовлене насильство.  

– Моя дружина була в армії – її ніхто не ґвалтував!

 Так, мене ніхто не ґвалтував, – у розмову втручається жінка ймовірного журналіста.

– Ми кажемо про сімейне насильство, – намагається пояснити перша дівчина.

 А, то ви виключно проти сімейного насильства, якого немає в традиційній сім’ї…

 Воно є. Понад 600 жінок за минулий рік загинули від сімейного насильства…

 Так вони, напевне, жили в якихось викривлених пострадянських алкоголічних сім’ях. У мене в сім’ї немає насильства, – каже хлопець та йде до інших учасниць.

Окремо від основної частини акції проводять власний перформанс представниці радикальної феміністичної організації "Шалені кішки", руху "Антиберегиня" та феміністки, які виступають за шведську модель боротьби з проституцією.

Вдягнені як героїні телесеріалу-антиутопії "Розповідь служниці" – у червоні плащі та білі очіпки – вони вишикуються в колону. Кожна тримає в руках плакат з написом. Одна з жінок починає читати дзеркально протилежний їхнім поглядам текст:

–  Ми, жінки Галааду, бажаємо всім жіночого щастя, багато діточок...

– Покайтесь, девочки, пока не поздно перед Господом Богом. То, что вы сейчас пропагандируете, есть грех. Я вам как священник говорю и как военный капеллан, – різко перебиває чоловік. Він один з тих, хто ще півгодини тому говорив зі "сцени" контракції.

  …Ми маємо відмовитися від освіти та самореалізації...

 Иначе будут прокляты ваши семьи, дети! – продовжує капелан.

– …Залишити прийняття рішень сильній статі, тобто чоловікам…

 Вы будете плакать, кто-то из вас покончит жизнь самоубийством! – не вгамовується чоловік.

 Адже жінка – не людина, а інкубатор, – одна з учасниць виходить з колони та демонструє свій плакат.

 И вам, как взрослой женщине, придется отвечать за то, чему вы их научили.

Жінка перестає читати. Але її підтримують інші учасниці перформансу:  

 Читай!

 Читай не з папірця! Свої думки кажи, – жорстко вигукує інший чоловік.

 Читай далі, – зривається на крик її товаришка.

Перша продовжує – вже голосніше. Проте військовий капелан намагається її перекричати й проголошує напам'ять "Послання до Римлян":

 Потому предал их Бог постыдным страстям: женщины их заменили естественное употребление противоестественным. Подобно и мужчины, оставив естественное употребление женского пола... – але так і не встигає договорити, бо представник поліції діалогу відводить його від учасниць за поліцейський кордон.

Із площі поступово виводять усіх противників маршу. Учасники починають формувати колону.

"Права жінок – права людини", "Не букет, не вінок – рівність для жінок", – скандують чоловічі та жіночі голоси.  

Тим часом контракція також триває.

 Вони кажуть, що треба вбити патріархат! Патріархат – це наш батько! Це наш коханий! Це наші майбутні сини! Вони хочуть їх знищити! – лунає голос Олександри Скляр, голови Сестринства святої княгині Ольги.

– Ага, сейчас пойду и своих детей убью, – із сарказмом промовляє хтось у колоні.

– Хочу нагадати феміністкам, що ми проти абортів. Ми будемо народжувати тих, хто виходитиме проти них, – залізним голосом продовжує антифеміністка. – Тому що ми не будемо вбивати своїх дітей. А ми їх можемо народити стільки, скільки нам дасть Бог. А Бог дасть багато.

Колона рушає в бік вулиці Михайлівської.

– Ты, лесбиянка, ты себя видела? – вигукує через поліцейське оточення хлопець, що виглядає як типовий ультраправий.

– Чем больше ты, тем больше феминизм, – підхоплює його товариш, і обидва заходяться реготом.

Поки колона рухається містом, слідом, але вже за її межами недовго йдуть поодинокі противники маршу. Утім, ходу супроводжує велика кількість поліцейських і представників Нацгвардії. Двох чоловіків, які намагаються увірватися в колону, вони відмежовують. Згодом лунає вибух. У новині на сайті Нацполіції йтиметься про те, що це один з противників події кинув у людей піротехніку. Його також затримують.

У фінальній точці маршруту – метро "Поштова площа" – учасників маршу просять не виходити на найближчих станціях. Поволі люди роз’їжджаються або розходяться містом. Проте поліцейські й нацгвардійці ще лишаються.

– Більше всього не люблю такий хаос, б**дь, – звертаючись до колеги, підсумовує минулі години один з правоохоронців. 

Автор фотографій Петро Смирнов 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини