Жінки ТА / АБО чоловіки (правильне підкресліть)

Дата: 06 Березня 2015 Автор: Вікторія Лазаренко
A+ A- Підписатися

Напередодні 8 березня, що є не стільки радянським святом, скільки днем боротьби за права жінок, журналісти й журналістки, депутатки та науковиці взяли участь у дискусії “Чи існує ґендерна дискримінація в Україні взагалі і чим вона зумовлена?”. Дискутуючи, спиралися на закордонні приклади і пригадували випадки з власного досвіду. 

Про “жіноче питання” у відсотках

Перед дискусією учасники та гості переглянули відеоролик, де йшлося про те, що загроза ґендерної дискримінації більша, ніж нам здається. Наприклад, у Верховній Раді останнім часом з’явилося більше жінок, але це все одно лише 11% від загальної кількості депутатів. В Україні за ту саму роботу жінки отримують майже втричі менше, ніж чоловіки. І лише 25% матеріалів в українських медіа присвячено жінкам.

Ірина Бекешкіна, директорка фонду “Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва”, говорить, що, згідно з даними соціологічних досліджень, упередженості в українському суспільстві щодо цього питання немає. У порівнянні з деякими країнами Євросоюзу ситуація навіть відрізняється в кращий бік.

У моніторингу Інституту соціології, який ведеться з 1992 року, було таке питання: “Як ви вважаєте, чи можуть жінки займати керівні посади?”. У 92-му році вважали, що не можуть, 35%, що можуть – 50%. Ситуація змінювалася, і з 2000-го року вже 17% вважали, що не можуть, 70% – що можуть“, – говорить Бекешкіна.

Зараз менше 20% вважають, що жінки не можуть займати керівні посади. Зміна ставлення до жінок-керівниць відбувалася не поступово, говорить експертка. Це були короткі періоди зміни громадської думки, переважно пов’язані з появою активних жінок у політиці – наприклад, Наталі Вітренко та Юлії Тимошенко.

Опитування показують: займати більш активну позицію в політичному та громадському житті жінкам заважають дві речі. Це загальна патріархальність нашого суспільства і те, що жінки не хочуть цього самі.

Фемінітиви перепишуть Конституцію?

Наталя Соколенко, журналістка “Громадського радіо” та учасниця руху “Стоп цензурі!”, говорить – навіть якщо немає певних дискримінуючих законів, то сама законодавча мова дискримінує: “Маленька дитина – чи дитина шкільного віку, чи студент – читають Конституцію, і що вони там бачать? Що президентом, а не президенткою України, може стати громадянин, але не громадянка. І моя особиста думка, що це впливає. Все-таки за правописом у нас: лікар – лікарка, вчитель – вчителька, тому президент – президентка, громадянин – громадянка, депутат – депутатка… Тож треба переписувати Конституцію глобально, і подумати над фемінітивами однозначно“.

“Позитивна” дискримінація?

Оксана Сироїд, віце-спікерка Верховної Ради, зазначає, що дійсно в нашому законодавстві немає дискримінації щодо жінок – тобто законів, що забороняють жінці займати ту чи іншу посаду.

(Сьогодні в Україні понад 500 професій і спеціальностей заборонені для жінок законом. Жінки не мають права виконувати жодну роботу з професій, що містяться в “Переліку важких робіт та робіт зі шкідливими і небезпечними умовами праці”, затвердженому Міністерством охорони здоров’я. Це обумовлено “особливою опікою”. Утім, жінки так само спускаються в шахти, працюють у метро, воюють на війні, однак “посади” їм записуються “більш безпечні”, відповідно і рівень зарплати, а потім пенсії, менший – ред. / за матеріалами “Гендер для медій”).

Сироїд переконана: для того, щоб жінки реально отримали рівні можливості для кар’єрного зростання, потрібне законодавство, що забезпечує “позитивну” дискримінацію стосовно чоловіків.

У Канаді для того, аби гарантувати, що жінка не “зачахне” за період декретної відпустки і зможе далі себе відчути працездатною і мотивованою для подальшого розвитку, а чоловік зрозуміє, що таке перебувати у декретній відпустці, є так звана позитивна дискримінація. Чоловік зобов’язаний щонайменше півроку провести у декретній відпустці з дитиною у той час, коли жінка зобов’язана працювати. Отака примусова заміна, і, як на мене, тут немає нічого особливого. Але вона через роки застосування здійснила шалений вплив на суспільство: чоловіки стали зовсім по-іншому ставитися до такої повсякденної домашньої роботи, особливо – по догляду за крихітними дітьми, а жінка отримала моральну сатисфакцію, що не вона одна цим опікується“, – розповідає віце-спікерка.

Вона зауважує, що в школі переважно краще вчаться дівчата, а потім чим вище, тим більше чоловіків. На її думку, це пов’язано і з вихованням, і з буденними домашніми клопотами, і з стосунками між чоловіком і жінкою, бо далеко не всі чоловіки підтримують своїх жінок та мотивують їх до розвитку.

Макс Левін, фотокореспондент, батько трьох дітей, розповів, що після народження другої дитини він пішов у декрет замість своєї дружини. Він побачив, що вона почуває себе не реалізованою, тому вирішив взяти дітей на себе і дати можливість дружині розвиватися.

Питання ґендерної нерівності – це, мабуть, питання безвідповідальності наших українських чоловіків, а можливо, і жінок також. Тому що часто вони не хочуть брати на себе відповідальність. Діти народжуються, всі клопоти лягають на плечі мам, чоловіки мають собі галочку в біографії, що в них є діти, вони займаються своїми справами і дітей бачать ввечері перед сном“, – говорить Левін.

Важливі дрібниці

Наталя Шульга, науковиця і депутатка Київради, яка займалася наукою за кордоном, зокрема у Сполучених Штатах, розповідає, що в американському законодавстві ґендерного розділення немає, але у культурі, у побуті воно відчувається. За її словами, серед жінок, які займаються науковою роботою в приватних дослідницьких університетах, було проведено дослідження, яке виявило, що за всіх рівних умов та за однакової продуктивності праці жінки в цій сфері отримують на 25% меншу зарплатню. Дослідження не афішувалося під час проведення, але коли були оприлюднені його результати, це викликало бурхливу реакцію і навіть доповідь у Конгресі.

Тобто навіть у США, що вважаються флагманом демократії, проблеми у цій сфері існують, говорить Наталя Шульга. За її словами, вирішувати їх намагаються за допомогою речей, які на перший погляд здаються дрібницями: “Пішли на що? Дитячий садочок – ближче до маминої роботи. В університеті на одному з поверхів є кімнатка, де можна погодувати дитину тим мамам-студенткам, які продовжують навчання“.

Справді, навіщо Верховній Раді жіночі туалети?

Оксана Сироїд зауважила, що у Верховній Раді такої кімнатки немає – з парламенту ще не вивітрився радянський дух, а в ті часи неможливо було уявити жінку з немовлям у цій будівлі. Більше того, Сироїд каже, що на першому поверсі немає жіночого туалету, і взагалі жіночих туалетів менше, ніж чоловічих, бо чоловіки-депутати завжди були у більшості. А Ірина Бекешкіна згадала, що жодного жіночого туалету немає у центральному корпусі Академії наук. Макс Левін у свою чергу зазначив, що часто відчуває певну дискримінацію, коли йому треба перевдягти дитину, бо кімнати для сповивання чи годування немовлят, коли вони є, переважно обладнані у жіночих вбиральнях.

Відповідальність перш за все

Вікторія Сюмар, народна депутатка, голова комітету з питань свободи слова, зізнається, що почувається не у тренді на таких дискусіях: “З проблемами, пов’язаними з дискримінацією, потрібно боротися всередині самих себе. Робиш вибір – роби його, розумій відповідальність. Будь-яка кар’єра вимагає повної віддачі – часу, сил, знань, вмінь і багато чого іншого. Треба жертвувати. Напевно, жінка жертвує чимось більшим, ніж чоловік. Я насправді дуже страждаю від того, що жертвую вихованням своєї дочки“.

Вона зазначила, що чим більше замотивованих жінок буде в парламенті, в уряді, органах місцевого самоврядування, і взагалі в активному житті, тим швидше буде змінюватися ставлення суспільства до цієї проблеми.

Корисний “баланс”

Журналістка “Громадського ТБ” Анастасія Станко говорить, що дівчата з їхньої редакції – Кіра Толстякова, Христина Бондаренко, Христина Бердинських, Катерина Сергацкова – бувають у зоні АТО навіть частіше, ніж хлопці.

Навіть деякі чоловіки, я вам чесно скажу, відмовляються їздити зі мною. Кажуть, що я божевільна, що зі мною їздити дуже небезпечно. Один оператор сказав, що він не хоче ризикувати собою“, – розповідає Станко.

Журналістка зізнається, що під час роботи у зоні АТО навіть використовує  ґендерну нерівність на свою користь – наприклад, може потрапити туди, куди чоловіків не пускають, бо жінки бувають на Донбасі рідше, їх більше хочуть захистити, більше щось показати, і таке ставлення допомагає в роботі. Переваги жінок-журналістів і у тому, що вони в зоні АТО звертають увагу на становище дітей чи людей похилого віку, що лишилися там, тоді як чоловіків більше цікавлять теми зброї та бойових дій, і це, на думку Станко, дуже корисний баланс.

Олена Білецька, голова громадської організації “Жіноча варта”, що займалася вишколом дівчат, які забажали нести службу у зоні АТО або отримати навички з парамедицини, і сформувала підрозділ спеціального призначення, зазначає: є приклади армій Ізраїлю та Швейцарії, де жінки виконують завдання разом з чоловіками. В Україні жінкам у зоні АТО пропонують переважно так звані “штабні” посади або роботу медиків. Та якщо, наприклад, для роботи артилериста об’єктивно потрібна неабияка фізична підготовка, то у складі диверсійно-розвідувальних груп найбільш ефективно працюють саме жінки.

Іди за білим кроликом…

Дискусія відбулася в рамках події під креативною назвою “Жіноче свято по-новому. “Іди за білим кроликом”. Оксана Романюк, виконавча директорка Інституту масової інформації, пояснила про “кролика” – це намагання не бути банальними у святкуванні 8 березня, а окрім цього, порушити проблему дискримінації та звернути на неї увагу молоді: “Ми хотіли показати таку аналогію: як Аліса відкрила для себе Країну Чудес, як Нео відкрив Матрицю, так ми хочемо підняти оцей дискурс рівності прав жінок і чоловіків, вивести його в площину дискусії молодої активної спільноти. Бо суспільство готове змінюватися, але нам бракує прикладів“.

Оксана Романюк зазначає, що потроху змінювати ситуацію може кожна жінка – якщо вона є експерткою з якогось питання, ніхто їй не заважає завести блог, привернути увагу ЗМІ, адже не є таємницею, що журналістам і журналісткам бракує фахових експерток. Також, на її думку, важливо, щоб чоловіки підтримували своїх жінок, стимулювали їх розвиватися. Одним лише законодавством ситуацію не виправити – змінитись має суспільство. 

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter