Звернення до Президента щодо закону про внутрішньо переміщених осіб

Президенту України 

 Від громадських організацій України,

що опікуються проблемами внутрішньо переміщених осіб (ВПО)

19 червня 2014 р. Верховною Радою України був прийнятий за основу та в цілому проект закону № 4998-1 «Про правовий статус осіб, які вимушені залишити місця проживання внаслідок тимчасової окупації Автономної Республіки Крим, м. Севастополь та обставин, пов’язаних з проведенням антитерористичної операції на території України», внесений народними депутатами України Пацканом В.В., Соболєвим С.В.

Звертаємо Вашу увагу на те, що:

1. Проект закону 4998-1 був вперше та в короткий час розглянутий на останньому засіданні Комітету з прав людини, національних менших та міжнаціональних відносин, 18 червня, фактично напередодні його прийняття, що викликає сумнів якісно виписаних норм та їх можливість вирішити нагальні проблеми внутрішньо переміщених осіб, а також прийнятий без належного та передбаченого Регламентом Верховної Ради України правового висновку Головного науково-експертного управління ВРУ.

Процедура, за якою був прийнятий даний законопроект (без громадського обговорення, без висновків експертизи, без фактичного проходження Комітетів та внесення змін та доповнень), не відповідає сучасним демократичним процедурам законотворення. Більше того, представники громадськості до цього працювали над проектом іншого закону, а саме  №4998 «Про захист прав внутрішньо перемішених осіб», який в редакції від 17.06.2014 втілював найбільшу кількість запропонованих громадськістю  положень та заснований на досвіді країн, в яких виникла ситуація вимушеної міграції, побудований на основі рекомендацій  Комісії ООН з прав людини та Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців.

На наш погляд, в проекті закону 4998 від 17.06.2014 р.  прописані ефективні норми та заходи щодо захисту прав внутрішньо переміщених осіб з урахуванням зазначених міжнародних стандартів.

Окрім того, даний законопроект був внесений в порядок денний ВРУ 19.06, про що свідчать дані офіційного сайту, проте не виносився на голосування. Натомість був винесений на розгляд Верховної Ради проект 4998-1.

Порушення процедури прийняття законопроекту вважаємо першою підставою для накладення вето.

2. Застосування у законопроекті визначення «вимушений мігрант» не відповідає загальноприйнятим міжнародним нормам та призведе до суттєвих непорозумінь у застосуванні цього терміну. В міжнародному праві є чітке визначення «внутрішньо переміщена особа» (internally displaced persons), яке є зрозумілим для міжнародного співтовариства та застосовується у роботі різних міжнародних, урядових та неурядових організацій, що працюють з даною категорією осіб.

3. Законопроект № 4998-1, на відміну від проекту, що розроблявся за участі громадськості, не містить норм, що ефективно б вирішували велику кількість практичних проблем переселенців (реєстрація, працевлаштування, допомога у забезпеченні тимчасовим житлом, спрощена процедура перереєстрації бізнесу та ін.), а покладає такий обов’язок на Кабінет міністрів України, що з нашого досвіду встановлює ризик неможливості вирішення проблем в короткі терміни. Більш того, норми даного законопроекту (п. 7 ст. 3, ), в порушення Конституції України, призведуть до обмеження свободи пересування та вибору місця проживання громадянами України.

На наше переконання обов’язком держави є прийняти  закон, що спрямований на захист внутрішньо переміщених осіб  та, який має на меті визначити правовий статус осіб цієї категорії, встановити економічні, соціальні та правові гарантії захисту їх прав та законних інтересів на території України відповідно до Конституції України, міжнародних договорів України, а також принципів і норм міжнародного права, а не дублювати вже існуючі гарантії переселенців як громадян України.

4. Законопроект № 4998-1 не може бути ефективним через те, що не передбачає виділення державних коштів для його реалізації. Це вказує на його декларативний характер.

5. За міжнародною практикою, однією основних функцій закону про внутрішньо переміщених осіб є захист від дискримінації таких осіб на підставі ознаки внутрішнього переселенця. Даний проект не встановлює жодних гарантій захисту саме внутрішніх переселенців (в законі - «вимушені мігранти»), натомість закон дублює інші норми.

6. Пункти «а» та «б» ч. 13 ст. 3 вказаного законопроекту фактично встановлюють, всупереч Конституції України містять так званий «тягар доведення». А саме, згідно вказаної норми громадяни, що залишають тимчасово окуповану територію або райони проведення АТО, будуть змушені доводити, що їх переселення є вимушеним та обґрунтованим з точки зору вказаного закону. Із цієї вимоги не зрозуміло чи буде достатньо факту окупації чи оголошення проведення АТО у певній місцевості для отримання переселенцем на цій підставі посвідки вимушеного мігранта. Замість того, щоб полегшити отримання статусу вимушеного переселенця (згідно закону – вимушеного мігранта), держава цим законопроектом обтяжує та ускладнює процедуру отримання такого статусу.

7. Згідно законопроекту, головним органом, що реалізує норми цього закону, є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. Однак це не відповідає Положенню про ДМС України та є принципово невірним підходом при вирішенні проблем вимушених переселенців. Так, зазначений закон покликаний вирішити соціально-економічні проблеми переселенців, та забезпечити надання їм допомоги. Проте, Державна міграційна служба України та її органи мають лише функції реєстрації та контролю переміщення громадян. Органом, який був би покликаний допомагати у вирішенні проблем вимушених переселенців, є органи Міністерства соціальної політики, які на сьогодні вже працюють в напрямі практичної допомоги зазначеній категорії осіб. Проте, спектр питань, що постали перед вимушеними переселенцями, значно перевищують компетенцію і Міністерства соціальної політики, оскільки зачіпають виключну компетенцію Пенсійного фонду, МОН, МОЗ тощо.

Отже, вирішення питання створення спеціально уповноваженого органу з питань вимушених переселенців даним Законом також не врегульовано, що значним чином ускладнює процес допомоги таким особам та належної взаємодії всіх компетентних органів державної влади як на центральному, так і на місцевому рівнях.

8. Слід особливо зазначити, що невідповідність цього законопроекту міжнародним нормам призведе до фактичної неможливості отримання міжнародної допомоги для внутрішньо переміщених осіб та загальмує роботу із задоволення їх потреб.

9. У ч. 2 ст. 2 Законопроекту відсутнє визначення виду юридичної відповідальності (адміністративної, певно) та внесення до перехідних положень законопроекту проекту нової норми до статтей КУпАП.

10. У тексті законопроекту відсутнє визначення особливого порядку одержання гуманітарної та фінансової допомоги, преференцій, можливостей одержання пільгових іпотечних та споживчих кредитів або рефінансування окремих видів кредитів державою, податкових пільг на стадії відновлення господарської діяльності та не передбачені кореспонденційні диспозиції до пов’язаних з цими правовідносинами актів законодавства.

Таким чином, ці недоліки можуть призвести не до покращення, а навпаки, до ускладнення доступу вимушених переселенців до соціального та цивільного захисту населення, передбаченого чинним законодавством України, та спричинити суттєві порушення прав людини.

Розуміючи, наскільки терміновим та важливим є питання забезпечення прав внутрішньо переміщених осіб в Україні (а саме, зі східних регіонів України, АР Крим та м. Севастополя), на підставі викладеного та керуючись вимогами чинного законодавства України, - 

ПРОСИМО:

1. При розгляді прийнятого 19 червня 2014 року ВР України законопроекту №4998-1 «Про правовий статус осіб, які вимушені залишити місця проживання внаслідок тимчасової окупації Автономної Республіки Крим та м. Севастополя та обставин, пов’язаних з проведенням антитерористичної операції на території України» застосувати право вето Президента України, передбаченого ст.94 Конституції України.

2. Звернутися з проханням до Верховної Ради про повернення до розгляду проекту закону № 4998 від 03.06.2014 «Про захист прав внутрішньо перемішених осіб» (оновлена редакція від 17.06.2014) із залученням до його опрацювання представників громадських організацій, що опікуються проблемами внутрішньо переміщених осіб.

Сподіваємося на спільне та ефективне вирішення проблем, що виникають в сфері регулювання прав внутрішньо переміщених осіб, із урахуванням міжнародних стандартів захисту прав людини та норм міжнародного гуманітарного права. 

 

Аркадій Бущенко, виконавчий директор ГС УГСПЛ

Євген Захаров, директор Харківської правозахисної групи

Ольга Скрипник, голова ГО Центр громадянської просвіти «Альменда»

Тетяна Печончик, керівник Центру інформації про права людини

Сергій Буров, голова ГО «МАРТ»

Олександра Матвійчук, голова правління ГО «Центр громадянських свобод», координатор ініціативної групи  Євромайдан SOS    

Ірина Мухіна, заступник менеджера Групи з прав людини Реанімаційного пакету реформ

Максим Буткевич, співкоординатор проекту «Без кордонів», ГО «Центр Соціальна дія»

Андрій Щекун, голова ГО «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український Дім»

Олександра Дворецька, голова Кримського правозахисного центру «Дія»

Вадим Кодачігов, голова правління ГС «Рада громадських ініціатив»

Олег Смірнов, Голова Ради Громадської організації «Інформаційно-дослідний центр «Інтеграція та розвиток»

 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
Мітки: реформа
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини