Ґендерні квоти на місцевих виборах діють чотири роки, але жінок у владі не стає більше. Чому так?

За останні два роки кількість жінок, представлених у владі об’єднаних територіальних громад (ОТГ), зменшилась із майже 20% до 14%, а у середньосвітовому рейтингу жіночого представництва в політиці Україна має одні з найнижчих показників. 

Про це сьогодні на прес-конференції заявила координаторка Громадської ради з ґендерних питань міжфракційного парламентського об’єднання “Рівні можливості” Лариса Кобелянська, передає кореспондент Центру інформації про права людини.

8 жовтня 2015 року Верховна Рада вперше включила до виборчого законодавства норму про ґендерну квоту. Відтоді в Законі України “Про місцеві вибори” з’явилися рядки про те, що “представництво осіб однієї статі у виборчих списках кандидатів у депутати місцевих рад у багатомандатних виборчих округах має становити не менше 30% загальної кількості кандидатів у виборчому списку”.

Для партій, які дотрималися квоти, були передбачені позитивні санкції – додаткове фінансування в розмірі 10% щорічного обсягу державного фінансування статутної діяльності.

Відтоді в парламенті третину депутатів мають становити жінки. Насправді у Верховній Раді їх лише 12%.

“Виборців-жінок в Україні більше, але у парламенті цього не видно. Зустрічі з жінками в регіонах показують, що дуже багато з них є активними, але вони перестають думати про політику через стереотипи. Від нас вимагають більшого, ставлять більше питань, ніж чоловікам у політиці”, – розповідає депутатка Марія Іонова.

Про рівність чоловіка та жінки говорить Конституція України у статті 24.

“Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками”, – йдеться в тексті.

Також із 2006 року в країні запрацював Закон “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”.

“У 1996 році частина статті Конституції, яка прописує рівні права жінок та чоловіків, з’явилася за тиску жіночих організацій. Це історична правда, яку має знати суспільство. Про квоти говорили ще раніше, у 2005 році, коли приймався закон про рівні права та можливості, у проекті були слова щодо квот, але умовою його прийняття тоді став компроміс про зняття цього пункту”, – зауважує Лариса Кобелянська.

Майже одразу після впровадження ґендерних квот у 2016 році до суду за роз’ясненнями щодо них подали дві партії.

“Було два рішення судів. Перший – за позовом  місцевої організації партії “Сила людей”, а другий – за позовом партії “Самопоміч”. Щодо першого, то ухвалене рішення про відмову у задоволенні позову і залишене в силі роз’яснення Центральної виборчої комісії. І це рішення суду набрало законної сили. Згодом був позов партії “Самопоміч”, також стосовно цього ж роз’яснення. І саме за цим позовом рішення суду першої інстанції, а саме – Київського адміністративного апеляційного суду, було щодо скасування постанови Центральної виборчої комісії в частині пункту 4. Цей пункт якраз стосується ґендерних положень. Але згодом  Вищий адміністративний суд України скасував рішення суду першої інстанції і закрив провадження в справі, мотивуючи це тим, що вже за іншим позовом суд визначився з цього питання, і рішення було прийнято. Тому по другому позову провадження закрите, судових рішень там вже по суті позову не існує. Існує тільки рішення суду по першому позову, а саме – позову місцевої організації партії “Сила людей”. На сьогоднішній день це означає, що, на думку судового органу, ґендерні квоти, які існують в законі про місцеві вибори, не є обов’язковими для застосування. Це така позиція суду”, – розповідав тоді журналістам заступник голови ЦВК Андрій Магера.

Ситуація України у впровадженні ґендерних квот у виборче законодавство не унікальна.

“У Франції свого часу була спроба впровадити квоти на рівні виборчого законодавства, але Конституційна рада (в Україні КС – ред.) висловила свою позицію, що поки ці зміни не будуть внесені до Конституції, вони вважатимуться неконституційними. Згодом ці зміни внесли і вони запрацювали”, – зауважив Магера на прес-конференції.

На його думку, зміни до Конституції слід внести й в Україні.

“Я думаю, що це найкращий варіант зараз, щоб Конституційний Суд не міг у подальшому визнати квоти неконституційними. Можна приймати зміни до законів, але вони постійно будуть під загрозою”, – наголошує він.

Його думку не поділяє депутатка Іонова.

“У нас є політична реальність. Поки ми діємо тактичними кроками. Ми намагаємося просувати питання ґендерної рівності і за чотири роки досягли певних успіхів”, – говорить вона, називаючи варіант із внесенням змін до Конституції ідеєю фікс.

Незважаючи на те, що ґендерні квоти в Україні працюють неідеально, вони дають свій результат.

“12% у парламенті – це непоганий відсоток, адже попередні вибори давали всього 4-8%”, – підкреслює Кобелянська.

По-іншому виглядає ситуація в регіонах.

“Статистика за результатами виборів показує, що депутатами обласних рад стали 15% жінок, у районних радах їх – 24%, а у сільських – 46%”, – наводить цифри Кобелянська.

При цьому з 2016 року кількість жінок, представлених у владі в ОТГ, зменшилась із майже 20% до 14%. Цей показник депутатки Іонова та Кобелянська пов’язують з тим, що через реформу децентралізації більше грошей залишається на місцях.

“Як тільки з’являється ресурс, то управління ним віддаляється від жінок. На жаль, ця тенденція є в той час, коли весь світ довів, що збільшення кількості жінок впливає на користь розвитку суспільства”, – наголошує Кобелянська.

Змінити ситуацію та змусити виконувати квоти може запровадження негативних санкцій: відмова в реєстрації партії, яка не виконує норму. Без них жінки вимагають дотримання рівних прав в інший спосіб. 

“У нас є законопроект №1456 щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у виборчому процесі, а тому ми будемо захищати ці ідеї. Я сподіваюсь, що на новій сесії ми проголосуємо за квоту. Наразі в українському суспільстві це (жіночий рух – ред.) стало трендом, але не стало ідеологією. Ми б хотіли цього”, – підсумовує Іонова. 

Зокрема, у законопроекті депутати хочуть внести зміни до законів України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”, “Про вибори народних депутатів України”, “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”, які дозволять збільшити кількість жінок у виборчих списках щонайменше до 40%.