П’ять грішків держави: сердечко для Гітлера, вигнання художників та люди з сумними обличчями

Дата: 24 Квітня 2018 Автор: Сергій Кочмарський
A+ A- Підписатися

Поки країна обговорювала нове для себе слово “Томос” і очікувала благословення від Вселенського патріарха, офіційні слуги держави звично займалися не дуже праведними справами. На смертні гріхи їхні дії не тягнуть, анафеми з Константинополя можна не боятись, але світлий образ благодатної країни дещо змазується: у Фейсбуці депутатка зізнається у любові до Гітлера, керівництво столичного університету закриває виставку та погрожує художникам проблемами із СБУ, а в українських судах у прокурорів доводиться практично відбивати незаконно забрані ними паспорти обвинувачених.

Саме з сукупності таких грішків держслужбовців, іноді незначних, а іноді досить серйозних, вимальовується цілісний образ країни, за яким можна судити, як держава ставиться до своїх громадян. А ставиться вона до них турботливо, бо особливу увагу приділяє їхньому вихованню.

АМОРАЛЬНІ ХУДОЖНИКИ

Ще у 18-му столітті суворий філософ Гегель казав, що моральність має насаджуватись учням у якості почуття. Цього принципу дотримуються сьогодні й у столичному педуніверситеті Драгоманова, де не тільки виховують студентів, але й готують для країни нових вихователів. У якості морального орієнтиру керівництво вишу вирішило звернутись до традиційних цінностей, які, як відомо, слід шукати у славетному минулому. Але щоб не здатися ретроградами, копати у надто далекому минулому не стали і зосередились на часах радянської “відлиги”, яку ректор університету Віктор Андрущенко ще з дитинства запам’ятав як епоху справжньої свободи, що вражала подихом свіжості після сталінської диктатури.

Тоді, в 1960-х, радянський лідер і тонкий поціновувач мистецтва Микита Хрущов відвідав виставку авангардистів у московському “Манежі”. Ознайомившись із передовими на той час радянськими експериментами в області абстрактного мистецтва, Микита Сергійович спитав у художників: “Що це за обличчя? Ви що, малювати не вмієте? Мій онук краще намалює! Що це таке? Ви хто, мужики або педерасти прокляті, як ви можете так малювати? Є у вас совість? Заборонити! Все заборонити! Припинити це неподобство!” Після цього виставку прикрили, і моральність радянської людини і радянського мистецтва були врятовані.

При знайомстві з творчістю молодих українських художників керівництво університету Драгоманова лаятись не стало, але виставку “Виховні акти” у своєму арт-центрі SKLO минулого тижня достроково закрило. Примусове закриття відбулося з таким поспіхом, що художники навіть не змогли вчасно забрати свої роботи, а проректор з виховної роботи погрожував, що з ними буде розбиратися СБУ. Офіційна причина закриття виставки – небезпека погромів з боку праворадикалів та претензії до художніх робіт з точки зору моралі: картини містили зображення геніталій, а виставку можуть відвідати діти.

Повісити табличку “18+”, звісно, надто кропітка робота для співробітників вишу. Але більш показово те, що в університеті не стали навіть повідомляти про погрози праворадикалів у поліцію і просто закрили виставку, охрестивши її аморальною, тим самим погодившись з тими, хто надсилав погрози.

Варто додати, що це не перший подібний скандал в університеті Драгоманова. Минулого року його ректора Віктора Андрущенка було визнано українськими правозахисниками головним дискримінатором року, він отримав премію в номінації “Реально Г” за залучення студентів університету на урочистий молебень замість занять. У цьому році у нього є всі шанси повторно здобути цю премію. Бо традиції – це святе. 

Метт Баярд. Тед Круз часто бачить Гітлера у дзеркалі

 СЕРДЕЧКО ДЛЯ ГІТЛЕРА

Минулий тиждень привернув суспільну увагу до ще одного художника, цього разу – всесвітньо відомого.

У середині 2000-х років у російських та українських інтернет-ком’юніті зародився дивний культурний феномен під назвою “гламурний фашизм”. У великій мірі гламурний фашизм – це просто картинки, де Гітлера могли зображували з сердечками або каченятами, а милих котиків – у нацистській формі зі свастикою. В ідейному плані – нічого цінного, просто забавки підлітків з естетиками аніме, фашизму та гламуру.

Про гламурний фашизм уже давно забули навіть в андеграундних колах, але його воскресила для широких мас депутатка Львівської міськради від партії “Свобода” Мар’яна Батюк. Сонячним ранком 20 квітня вона поширила на своїй фейсбук-сторінці привітання з днем народження Адольфа Гітлера.

“Великий чоловік, як не крути…” — написала у пості Мар’яна Батюк і навела дві цитати з його “Mein Kampf”, підкріпивши свою любов до великого чоловіка сердечком і фото фюрера з пташеням. Приблизно за годину після публікації депутатка видалила свій допис.

Окрім депутатської роботи, 28-річна Мар’яна Батюк працює вчителькою історії і заступницею директора у місцевій школі. Звільняти її поки не стали: директор обіцяв провести з нею “профілактичну бесіду”, а більш суворий мер Садовий зажадав від неї вибачень і перевірки її слів управлінням освіти. Поки йде перевірка і романтична вчителька залишається на своїх посадах, за виховання українських школярів у дусі націонал-соціалістичної любові до світу можна бути спокійними.

Давид Олер. Посилка, або Життя мертвих заради живих

  ДЕСЯТЬ ОСВІТЯН

Традиція української пенітенціарної системи і погляди значної частини суспільства побудовані на тому, що в’язнів у тюрмах треба перевиховувати покаранням. Стандартними педагогічними і освітніми методами діяти не можна, людина повинна постраждати за скоєний нею злочин. Інакше – де ж справедливість, яке тоді можливо перевиховання. Досвід європейських в’язниць, де камери в’язнів виглядають, як номери готелів, – не наш шлях: з таким підходом можна дійти до того, що будемо утримувати серійних вбивць так, як ці дивні норвежці – Брейвіка.

Але поки таких перспектив можна не лякатись. У нещодавньому інтерв’ю заступник міністра юстиції Денис Чернишов повідомив, що в місцях позбавлення волі в Україні з 57 тисяч ув’язнених лише трохи більше десяти осіб заочно здобувають вищу освіту. Можна, звичайно, списати таку цифру на небажання в’язнів учитися, ба більше – це ж злочинці, хіба вони можуть бажати здобувати освіту? Але чомусь здається, що справа все ж у неякісній системі освітніх послуг у місцях несвободи. Зрештою ще з радянських часів відомо, що найкращий підручник для в’язнів – гумовий кийок.

Окрім того, давати в’язням якісну освіту просто нераціонально: тільки протягом 3,5 місяців цього року в закладах позбавлення волі в Україні померли 145 осіб, в основному – через ненадання медичної допомоги засудженим. Отак будеш когось вчити – а він візьме і помре.

Фернандо Ботеро. Крадій (фрагмент) 

 НЕЗАЛЕЖНІ ПРОКУРОРИ

Відповідально ставляться до питання виховання і українські прокурори. Тепер при зарахуванні дитини у дитсадок скасовано пільгу для багатодітних родин. Водночас законодавчо впроваджено влаштування дітей прокурорів на пільговій основі поза електронною чергою.

Такі нововведення тільки на перший погляд можуть видатись несправедливими, а насправді, як мудро відмітили у фейсбук-спільноті, – це продумана державна політика. Багатодітним сім’ям і так поталанило: у них багато дітей, а діти – це завжди щастя. Які тут ще потрібні пільги? Натомість плекання популяції прокурорів дозволить виростити професійні династії з міцними сімейними цінностями.

Цінність будь-якого прокурора – його незалежність при розслідуванні тієї чи іншої справи, і тут країні вже є ким пишатись. У справі проти азербайджанського журналіста-біженця і громадянина Нідерландів Фікрата Гусейнова, яка тягнулась в українських судах останні півроку, прокурори продемонстрували свою незалежність навіть від рішень суду. Після того як на засіданні Апеляційного суду Києва суддя визнав незаконним вилучення у журналіста його паспорта Київською прокуратурою, представник останньої Сергій Остапець проявив неабияку кмітливість і, не дочекавшись завершення засідання, полишив судову залу з документом.

Уже на наступному засіданні інший суддя підтвердив вирок колеги щодо паспорта. Коли наприкінці засідання він роздавав документи сторонам захисту і обвинувачення, вже інший прокурор теж захотів забрати паспорт собі, але тут його фізично випередив адвокат Дмитро Мазурок і повернув паспорт Гусейнову. Після цього журналіст, який півроку вимушено був заручником української держави і не міг виїхати за кордон, нарешті повернувся до Нідерландів.

Тепер Гусейнов планує подавати скаргу на дії українських прокурорів до Європейського суду з прав людини. Проте завдяки їхнім діям ми переконались, що в Україні виконавча і судова гілки влади дійсно відокремлені одна від одної.

Тарас Шевченко. Циганка-гадалка

ЛЮДИ З СУМНИМИ ОБЛИЧЧЯМИ

Вихідними представники праворадикальної організації “С14” спільно з Муніципальною вартою вигнали ромів з табору на Лисій горі у Києві, а також спалили їхні речі та намети. Після цього вони виклали фотозвіт у Фейсбуці, він зібрав багато лайків і подяк, у тому числі від деяких народних депутатів.

Звинувачення у бік ромів від активістів С14 були стандартні: вони незаконно зайняли і засмітили територію, займаються крадіжками, лякають місцевих, тому з “ц…ми”, за їхніми словами, обережно, через три крапки, була проведена “виховна робота”.

Поліція, що цікаво, на цей напад ніяк не відреагувала, пояснивши, що не мала офіційних звернень щодо погрому.

Цей випадок нагадав мені власне знайомство з одним ромом у Стамбулі. Він зайшов у кав’ярню – красивий, з гітарою, сів за столик і душевно заспівав своє автентичне gipsy. Забалакались з ним, він розповідав, як мандрує Європою, про свої позитивні враження від різних країн. Коли я запитав у нього, чи був він в Україні, з його вуст одразу зникла посмішка і він холодно відповів: “Так, був у Києві, там люди з сумними обличчями. І ще мене там пограбували”.

А вас, люди з сумними обличчями, більше грабували роми чи українці? Мене от лише українці.

Але завершити хотілося б хорошим. Поки у Києві ромські поселення спалюють, на Закарпатті їм дають можливість самоорганізовуватись та впорядковувати навколишнє середовище.

У поселенні Великі Лучки ромські діти не ходили до школи. Причина була дуже банальна – замість дороги у них було болото, тому батькам простіше було не пустити туди дитину, аніж тримати її потім голою вдома, прасуючи єдиний комплект одягу.

Тоді роми самоорганізувалися і зробили собі дорогу. Зібрали кошти, організували завезення щебеню, а перед цим вичистили і вирівняли дорогу грейдером. Так ромська громада виявилась ефективнішою за “Укравтодор”.

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter