“Порожні стільці”: у Києві нагадали про заручників Кремля

Дата: 15 Листопада 2018 Автор: Сергій Кочмарський
A+ A- Підписатися

15 листопада на Михайлівській площі в Києві розставили стільці, немов у залі театру. На них замість людей – імена заручників Кремля. Тих, про кого в жодному разі не можна забувати.

На площі близько 100 порожніх стільців, на них – прізвища тих, хто перебуває у в’язницях тимчасово окупованого Криму, Донбасу та Росії, повідомляє з акції кореспондент Центру інформації про права людини.

З кінця 1980-х років за ініціативи Міжнародного ПЕН-клубу порожній стілець символізує автора, який не може бути присутнім на певній події через ув’язнення, затримання, зникнення, загрозу життю чи вбивство. Відтоді 15 листопада в усьому світі є Днем ув’язненого письменника, з нагоди якого в різних містах, де діє ПЕН, відбуваються правозахисні акції та перформанси.

В Україні останніми роками акція “Порожній стілець” трансформувалася і присвячується не тільки письменникам і авторам, а всім українським політв’язням. Цього року, що приємно, до акції приєдналися не лише правозахисники, а й політики та дипломати.

Віце-спікерка парламенту Ірина Геращенко закликала сім’ї політв’язнів звертатися до Міністерства з питань тимчасово окупованих територій, аби отримати грошову допомогу в розмірі 100 тис. гривень. Раніше цей процес був тимчасово заблокований. 

Учасники акції розповідають про ув’язнених. 

“Порожні стільці – це символ ув’язненого письменника. Українець Микола Карпюк не був письменником. Але він, безумовно, заслуговує, щоб про нього була написана книга. У 90-х він воював в Абхазії на боці законної влади Грузії за її територіальну цілісність. Через цю справу його заарештували багато років потому, після початку вже російсько-української війни. Тепер його катують у російській в’язниці”, – розповідає журналіст Громадського радіо Андрій Куликов.

Журналіст Денис Казанський, який був змушений після війни покинути рідний Донецьк, розповів про долю свого колеги Станіслава Асєєва:

“Після початку війни багато хто з нас поїхав з Донбасу. Стас залишився в Донецьку, це була його принципова позиція. Він хотів описувати життя в окупації якомога більш об’єктивно, переповідати те, що бачить на власні очі. Він не писав якихось різких речей на адресу самопроголошеної влади, його ув’язнили просто за нейтральні, професійні журналістські статті”.

Казанський нагадав, як нещодавно російські медіа випустили телепередачу, де ведучий-пропагандист бере в Асєєва інтерв’ю. Там Станіслав розповідає, що нібито працював на українські спецслужби. На переконання журналіста, він був вимушений сказати це через тортури, про застосування яких до Асєєва достеменно відомо. Саме цього зізнання і домагалися від нього декілька років бойовики, утримуючи в підвалі заводу “Ізоляція”.

Перша заступниця міністра інформаційної політики Еміне Джаппарова розповіла про долю кримського правозахисника Еміра-Усеїна Куку. 

“Коли Еміра кинули до в’язниці, він повідомив тюремникам що не може їсти свинину, бо є мусульманином. Ті у відповідь приносили йому страви тільки зі свинини. Згодом Емір оголосив голодування, але невдовзі через погіршення стану здоров’я вимушений був його припинити. Сьогодні він продовжує сидіти у в’язниці з думкою про жінку і своїх двох дітей”.

Акторка Ірма Вітовська згадала про Павла Гриба.

“Серед усіх українських політв’язнів його доля для мене чи не найбільш особлива. Він приїхав у Білорусь на побачення з дівчиною, з якою познайомився в інтернеті. Там його викрала ФСБ і переправила в Росію, звинувативши в підготовці теракту на її території. Це повна нісенітниця. А ще його історія показує нам, що для будь-якого українця відвідування Білорусі може бути небезпечним”.

Цього ж дня, 15 листопада, у Ростові-на-Дону відбувся черговий суд над Павлом Грибом. Він вчергове не визнав свою провину за звинуваченням у сприянні тероризму. 

“Не визнаю. Свідчення давати відмовляюся”, – сказав Павло.

Акторка Римма Зюбіна згадала про Балуха. Для неї він найбільш символічний приклад ув’язнення українця – за жовто-синій прапор на власному будинку. Він протримав голодування 205 днів і був змушений його припинити лише через загрозу життю під час етапування до Керченської колонії. За словами Балуха, він у будь-який момент може поновити голодування.

Про ув’язнення журналіста “Укрінформу” Сущенка розповіла його донька Юлія.

“Ми з мамою бачилися з ним декілька разів. Схуд, але тримається бадьоро. За два роки ув’язнення від намалював більше 20 картин із знаковими для себе місцями Києва та європейських міст. Малював на папері А-4, використовуючи замість заборонених у тюрмі фарб кулькову ручку, лушпиння цибулі, кетчуп. Так він тримає зв’язок із світом”.

7 листопада Романа Сущенка етапували в Кіровську колонію. Він засуджений до 12 років позбавлення волі “за шпигунство”.

Одна з організаторок акції, голова правозахисної організації “Центр громадянських свобод” Олександра Матвійчук, зачитала імена всіх українських політв’язнів.

“Ця акція про те, що людська трагедія не повинна перетворюватися на порожню статистику. Ми сьогодні розповіли лише шість історій. Про деяких небезпечно згадувати, а про деяких – ми просто не знаємо”.

 

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter