Програми партій через призму прав людини: “Опозиційна платформа – За життя”

Центр прав людини ZMINA продовжує серію публікацій, де ми розбираємося, що написано в програмах ключових політичних партій, які мають шанс потрапити до наступного парламенту.

Переконані: замість боротьби технологій і облич, замість маніпуляцій і популізму передвиборча кампанія має стати передовсім вдумливою розмовою про програми, наміри і механізми їхнього втілення. Сподіваємося, наші публікації допоможуть українцям зробити 21 липня 2019 року усвідомлений вибір.

Огляд усіх програм політичних сил можна переглянути тут.

Нижче – огляд програми партії “Опозиційна платформа – За життя”.

Програма політичної партії “Опозиційна платформа – За життя” об’єднує багато обіцянок партій різних напрямів, що показує відсутність чіткої ідеології. У програмі є елементи притаманні як правим, так і лівим партіям, що може означати врахування популярних серед населення думок, а це, у свою чергу, відносить цю програму до популістських. Водночас більшість обіцянок не мають чітких напрямів реалізації, і це наводить на думку, що партія й не планує їх виконувати.

Основними цінностями для партії є мир та стабільність. Якщо в період війни бажання миру ще можна сприймати, то досягнення стабільності ціною інших цінностей навряд чи є прийнятним для демократичної країни.

“Опозиційна платформа – За життя” використовує тему прав людини для власної політичної вигоди. Зокрема, на початку програми стверджується:

“П’ять років влада систематично порушувала права і обмежувала свободи мільйонів українських громадян. Політика мовних заборон та утисків, втручання влади у справи релігійних громад розколювали українське суспільство, принижували честь та гідність людей. “Опозиційна платформа – За життя” припинить політику дискримінації, ксенофобії та радикалізму”.

Але це твердження не відповідає дійсності та є маніпулятивним. Правозахисники неодноразово вказували, що після 2014 року якраз зникла систематичність у порушеннях прав людини. Хоча влада й надалі порушує багато прав і свобод, однак проведені реформи частково зменшили обсяг цих порушень. Крім того, значно більше можна говорити про такі систематичні порушення прав людини за часів президентства Віктора Януковича, а не за останні п’ять років.

Далі стверджується в Україні існує політика мовних заборон, розколювання релігійних громад, однак і це не відповідає дійсності.

Із 2017 по 2019 роки в Україні взагалі було відсутнє законодавство про мови, оскільки Конституційний Суд скасував мовний закон Ківалова-Колесніченка. Новий же закон про функціонування української мови як державної, ухвалений у 2019 році, фактично не набув чинності. Тому стверджувати про політику мовних заборон явно не доречно. Це ж повною мірою стосується й обвинувачення у втручанні в справи релігійних громад, оскільки формально держава не ухвалювала жодного рішення, яке можна було б трактувати як втручання у їхні справи.

Добре, що партія планує “припинити” дискримінацію, ксенофобію та радикалізм. Однак, на жаль, не вказано, яким чином це буде зроблено. Коли члени цієї партії були при владі, то нічим помітним у цій сфері вони не відзначилися.

У програмі “Опозиційної платформи – За життя” першочерговим кроком зазначено “введення мораторію на створення та розвиток проблем, що розколюють країну“. Це доволі складно зрозуміти, бо може передбачати як прямі заборони на обговорення суспільно важливих питань, так і відмову від вирішення цих проблем. Іншими словами, проблеми потрібно вирішувати, бо проблемі неможливо заборонити виникнути.

Другим кроком партія визначає “підвищення рівня життя, доходів, спільне управління країною, що дозволить консолідувати суспільство”. Це, очевидно, теж не має жодного стосунку до прав людини, протидії дискримінації та ксенофобії, які існують і в доволі заможних країнах.

Позитивно, що партія декларує прагнення врегулювання конфлікту на сході України, однак водночас жодним словом не згадується Крим. Не будемо заглиблюватися в суть пропонованих кроків, які радше стосуються політики та національного суверенітету, ніж прав людини. Лише зазначимо, що пропонована повна й безумовна амністія суперечить стандартам прав людини, порушує Конституцію та численні міжнародні договори, ратифіковані Україною. Україна не може встановити амністію за міжнародні кримінальні злочини, сотні з яких було скоєно на сході та в Криму за час війни. Амністія може стосуватися лише нетяжких та частини тяжких злочинів, але в жодному разі не міжнародних злочинів проти людства.

Уваги також потребує окремий підрозділ “Україна – правова демократична держава”, бо він містить дещо дивне розуміння цієї цитати з Конституції України.

Одразу тут вказується: “Повернемо громадянам України право говорити, спілкуватися, навчатися російською та мовами національних меншин. Не допустимо подальшого втручання держави у справи церкви”. Вище вже йшлося про те, що на сьогодні такі ствердження є неправдивою інформацією. В Україні взагалі відсутнє будь-яке регулювання щодо права “говорити, спілкуватися” будь-якою мовою. Щодо навчання, то новий закон про мову містить проблемні регулювання, однак це не дає жодних підстав стверджувати, що його потрібно скасувати чи що він є дискримінаційним чи антиконституційним. Це є очевидна маніпуляція фактами та поширення неправдивої інформації. Це ж повною мірою стосується і втручання держави у справи церкви.

Також у цьому підрозділі поряд із твердженням про забезпечення незалежності судової гілки влади стоїть обіцянка зняти недоторканність із суддів, що знищує цю незалежність. Водночас жодних реальних шляхів забезпечення незалежності судової влади не зазначено.

Програма партії передбачає реформу правоохоронної системи, створення муніципальної поліції з прямою виборністю її керівників. Якщо виборність керівників поліції є доволі прогресивним кроком, то в чому полягають інші аспекти реформи цієї системи, з програми не зрозуміло.

Програма також не містить нічого нового у сфері боротьби з корупцією, окрім маніпулятивної декларації про посилення кримінальної відповідальності. Очевидно, що проблемою є не слабка відповідальність, а те, що до відповідальності ніхто не притягається. Тобто проблема існує з невідворотністю, а не з розміром покарання. Це свідчить про те, що боротьба з корупцією не є пріоритетною для партії.

Програма “Опозиційної платформи – За життя” передбачає ухвалення закону про референдуми, за допомогою яких можна буде здійснювати реальне народовладдя: відкликати політиків і приймати важливі рішення. Нагадаємо, що закон про референдум, який ухвалили представники цієї партії, у 2018 році Конституційний Суд України визнав неконституційним. Він суперечив багатьом міжнародним стандартам та загалом був інструментом для втілення маніпулятивних рішень. Недаремно в багатьох диктаторських та напівдиктаторських країнах багато рішень легітимізується через так звані “референдуми”, що проводяться з численними порушеннями міжнародних стандартів і не можуть сприйматися в демократичних державах. Одним з таких був “референдум” про приєднання Криму до Російської Федерації. З огляду на це, положення про референдум у баченні цієї політичної сили радше викликає стурбованість як загроза демократії.

Цікаво в цьому контексті, що програма партії передбачає відкриття ринку сільськогосподарської землі, однак виключно за результатами загальнонаціонального референдуму.

Програма партії також передбачає численні обіцянки в соціальній сфері: зменшення ціни на газ, скасування заборгованості з ЖКГ, підвищення в чотири (!) рази мінімальної пенсії. Очевидно, що не всі ці обіцянки можливо виконати через відсутність коштів.

“Опозиційна платформа – За життя” заявляє про перегляд умов участі України у Світовій організації торгівлі та зоні вільної торгівлі з Європейським Союзом, що означає відхід від євроінтеграційної стратегії України.

Програма партії містить багато декларативних обіцянок, відверто маніпулює питанням прав людини та є антиєвропейською за своїм напрямом. Реалізація її повною мірою фактично призупинить співробітництво з ЄС, міжнародними інституціями (наприклад, Міжнародним валютним фондом, Світовою організацією торгівлі тощо), скасує всі види санкцій щодо Росії та поверне Україну на 10 років назад. Саме тому багато положень програми звучить як скасування якихось законів чи норм, повернення кудись і т.п. Водночас у програмі не згадується повернення Криму до України.

Підготував Володимир Яворський

Матеріал підготовлений за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки в межах Transition Promotion Program. Погляди, викладені в цьому матеріалі, належать авторам і не відображають офіційної позиції МЗС Чеської Республіки.