Українець без “прописки” дійшов до суду, аби відстояти своє право проголосувати на виборах

42-річний українець Григорій Павлюк (прізвище змінено. – Ред.) останні чотири роки живе без реєстрації місця проживання. Через це чоловік не може скористатися гарантованим йому правом голосу на виборах. Ні Конституція України, ні закон “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання” не містять жодного обмеження права на участь у виборах у зв’язку з реєстрацією. 

Водночас такі обмеження є в законі “Про Державний реєстр виборців”. У документі зазначено, що підставою для того, аби віднести виборця до відповідної виборчої дільниці, є виборча адреса. Фактично це адреса, за якою зареєстровано місце проживання людини. 

У цьому ж законі передбачена можливість проголосувати й громадянам без “прописки”. Сам орган  ведення реєстру за мотивованим зверненням виборця може призначити йому виборчу адресу. Мотивованим звернення вважається в разі, якщо виборець надасть відповідні документи, перелік яких, згідно з роз’ясненням Міністерства юстиції ще від 2010 року, не є вичерпним.  

Утім, працівники відділів ДРВ тричі відмовляли Григорію в призначенні виборчої адреси, попри те що він приносив виписку з держреєстру про реєстрацію ФОП у Києві та офіційний договір оренди приміщення під автомайстерню. Чоловік вважає несправедливим те, що його позбавляють конституційного права через відсутність “прописки”, а його позиція щодо участі в політичному житті батьківщини є принциповою, тож він звернувся до суду.    

Григорій Павлюк мешкає в Києві з 1999 року. Певний час він мав зареєстроване місце проживання: “прописався” у друга, щоби оформитися як фізична особа – підприємець у Солом’янському районі Києва. Та згодом, після раптової смерті товариша, родичі останнього попросили Григорія “виписатися”, бо хотіли продати квартиру. Чоловік виписався, утім досі продовжує сплачувати податки за попереднім місцем реєстрації.  

Водночас власник квартири, яку Григорій винаймає зараз, відмовився “прописати” в себе орендаря: думає, що той привласнить його квартиру. 

Що цікаво, така практика є типовою: 95% українців, згідно з дослідженням Центру прав людини ZMINA, ніколи б не зареєстрували в себе орендаря, а 87% схильні пов’язувати реєстрацію з правом власності. Та, відповідно до законодавства, реєстрація не призводить до набуття особою права власності на житло.  

На власну нерухомість, розповідає Григорій, він не заробив, та й іншого житла, де б він міг зареєструвати місце проживання, не має. Тож усупереч тому, що законодавство зобов’язує громадян реєструвати місце проживання, Павлюк цього не зробив. 

“Сьогодні  українці не мають 100% можливості зареєструвати місце проживання, – пояснює Людмила Янкіна, керівниця проєкту з реформи системи реєстрації місця проживання в Україні Центру прав людини ZMINA. – Із 2003 року громадяни почали активно мігрувати всередині країни, утім держава, яка поклала на людину зобов’язання мати реєстрацію, зняла із себе відповідальність у тому, щоб забезпечити громадян житлом, не надала їм доступних механізмів реалізації цього зобов’язання. Водночас відсутність “прописки”, впливу якої на своє життя переважна більшість українців до певного часу не відчуває, в реальності стає перешкодою для реалізації прав”. 

Так і Григорію “прописка” знадобилася для того, щоб проголосувати на президентських виборах 2019 року. Але в ДРВ Солом’янського району чоловіку відмовили у визначенні виборчої адреси та відповіли: або зареєструйтеся, або йдіть до Центру обліку бездомних осіб. 

Стаття 8 закону “Про Державний реєстр виборців” вказує, що виборча адреса громадянина, який не має зареєстрованого місця проживання, зокрема, визначається й за погодженням із таким центром. 

Утім, для того, аби стати на облік, розповідає Григорій, йому знадобилося б зібрати понад десять довідок, а також певний час мешкати в центрі. 

Такий підхід Янкіна називає системно неправильним, таким, що ламає систему допомоги безпритульним та водночас позбавляє людей без “прописки”, які не є бездомними, виборчого права.  

Тож Павлюк звернувся до суду, аби йому визначили виборчу адресу. Але, оскільки чоловік не мав письмової відмови від ДРВ, суд не задовольнив його позову, посилаючись на те, що Григорій “не скористався законним правом” і нібито спочатку не звернувся до уповноваженого органу. 

Це, як каже Янкіна, з її досвіду, є поширеною практикою: органи ведення реєстру не дають письмових відмов, аби убезпечити себе від судових позовів. 

“Працівники ДРВ часто не хочуть перебирати на себе зобов’язання і присвоювати людині виборчу адресу, тому що, можливо, трактують її як присвоєння адреси реєстрації місця проживання. Тож, аби уберегти себе від можливих ризиків, їм потрібне рішення суду”.  

З іншого боку, додає експертка, якщо є рішення суду щодо занесення до списку виборців, органи ДРВ його виконують. 

Це водночас підтверджує, що механізм присвоєння виборчої адреси громадянам без реєстрації працює. На користь цього свідчать і дані Центральної виборчої комісії: з початку року органи ведення ДРВ визначили виборчу адресу для 2695 людей, які не мають зареєстрованого місця проживання.  

Людмила Янкіна зауважує, що низка громадських організацій звернулася до Центральної виборчої комісії, яка є розпорядником Державного реєстру виборців, аби та дала внутрішні роз’яснення керівникам органів ДРВ щодо визначення виборчої адреси громадянам без реєстрації.  

У ЦВК ж відповіли, що законом про ДРВ не встановлено переліку підстав, на яких орган ведення реєстру визначає виборчу адресу. І сама ЦВК не має повноважень, аби встановити такий перелік, оскільки визначення адреси виборця належить до виключних повноважень органу ведення реєстру, який ухвалює рішення на власний розсуд. 

Крім того, у ЦВК додали: щоб вирішити питання реалізації права голосу громадян без “прописки”, його варто розглядати під кутом лібералізації механізму реєстрації місця проживання. 

Тож правозахисники розробили інструкцію з алгоритмом дій для громадян без “прописки”, яким відмовили в органі Державного реєстру виборців.  

Зрештою, під час виборів президента Григорій Павлюк не зміг проголосувати. Отже, аби все ж відстояти своє право голосу, він заручився підтримкою адвокатки. Перед парламентськими виборами Павлюк знову звернувся до Солом’янського ДРВ. Як документ, що мав би підтвердити його проживання в Києві, чоловік надав виписку з держреєстру про реєстрацію ФОП у цьому районі. Але знову отримав відмову. 

Тоді Павлюк пішов до Шевченківського ДРВ з офіційним договором оренди приміщення під автомайстерню в цьому районі. Тут йому знову відмовили. Хоча чоловік каже, що працівники Шевченківського ДРВ були налаштовані більш позитивно: Григорій наполягав, що фактично живе в приміщенні, яке він винаймає для роботи (тут він має кухню, душ і часто залишається на ніч). 

Утім, цей будинок, згідно з відмовою ДРВ, не віднесено до житлового фонду, що унеможливлює визначити його як помешкання.   

Отже, Григорій Павлюк, маючи дві письмові відмови, звернувся до суду. Рішення він очікує вже цього тижня. Чоловік підсумовує, що для нього вибороти право проголосувати принципове, оскільки він є повноцінним членом громади Києва, сплачує податки, а також свідомий важливості свого політичного вибору.