Поранені скаржаться, що не можуть отримати реабілітаційні послуги в Україні через фізичну недоступність будівель

Чимало людей з маломобільних груп населення, які потребують реабілітації, не можуть повноцінно отримати відповідні послуги в Україні через фізичну недоступність деяких будівель. 

Про це у Медіацентрі Україна розповіла фізична терапевтка реабілітаційного центру MOTUS Тетяна Лівандовська. 

Олег Соколов, представник урядового уповноваженого з прав осіб з інвалідністю в Одеській обласній військової адміністрації; Дмитро Вічик, керівник ГО “Антидискримінаційна Конфедерація”; Тетяна Лівандовська, фізична терапевтка центру MOTUS; Стас Меладзе, військовослужбовець; Роман Городенський, військовослужбовець; Руслана Данілкіна, військовослужбовиця. Фото: Медіацентр Україна

На пресконференції у медіацентрі зібрались також поранені військові, які поділились досвідом реабілітації. До прикладу, військовослужбовець Роман Городенський розповів про те, як у військовому шпиталі йому доводилось просити про допомогу, щоб вийти та подихати свіжим повітрям. 

“Я живу у передмісті, і доїхати до міста складно. Маршрутні таксі до перевезення людей на інвалідному візку не пристосовані, а в легковому авто не завжди є місце для візка. Це негативно впливає на психологічний стан”, – додає він.   

З незручностями у військовому шпиталі стикнулась й військовослужбовиця Руслана Данілкіна. 

“Ліфт у цьому закладі незручний для людей з ампутацією, як у мене, – вище коліна. Одного разу мені потрібно було скористатися машиною швидкої допомоги. Це було сучасне авто, але я також не могла самостійно, на милицях, потрапити в салон через високий кліренс”, – каже вона. 

З проблемами із фізичним доступом до приміщень військова стикнулась й у санаторії, де проходить лікування нині. Так, там є важкі двері, які людині з інвалідністю складно відчинити.

Проблема доступу людей з інвалідністю до громадських будівель в Україні не нова.  За словами правозахисника Дмитра Вічика, який очолює ГО “Антидискримінаційна Конфедерація”, у країні зараз немає селищ чи міст, які б відповідали сучасним вимогах доступності.

“Конвенція про права осіб з інвалідністю в Україні набула чинності ще у 2010 році. 13 років як “щось робиться”, але не робиться нічого. Тому доступність або є, або її немає. Як люди, які віддали здоров’я на війні, будуть жити в недоступних містах і селах, нікого не цікавить… Зараз ця тема повинна бути пріоритетною у суспільстві. Якщо нічого не змінювати, ці люди будуть ув’язненні у своїх квартирах та домівках”, – підсумував він. 

Нагадаємо, що до початку повномасштабного російського вторгнення в Україні ухвалили Національну стратегію безбар’єрного простору – перший комплексний документ, що передбачає створення безбар’єрного простору в усіх сферах життя та для всіх суспільних груп.

Такий простір передбачає й доступну мову спілкування органів влади з громадянами.