Мисливці за доказами, або Як документують міжнародні злочини в Україні

Протягом війни на Донбасі Коаліція правозахисних організацій "Справедливість заради миру на Донбасі" оновлюють унікальну базу даних, яка зараз має понад 7 тисяч справ про катування, позасудові страти та зниклих безвісти. Правозахисники впевнені, що розроблена в Британії база Memex Patriarch – це потужний внесок у майбутні розслідування та встановлення правосуддя. Але чи достатньо для цього лише самих зусиль правозахисників?

Про роботу Коаліції 14 березня розповіли Геннадій Щербак ("Мирний берег"), Євген Захаров (Харківська правозахисна група), Олександра Матвійчук ("Євромайдан SOS") та Володимир Яворський (Центр громадянських свобод). Центр інформації про права людини коротко записав деякі розповіді.

ЯК ВСЕ ПОЧИНАЛОСЬ

Геннадій Щербак: Я в Луганську до війни був бізнесменом. Жив спокійно з великою родиною. Але коли втратили все, ми з дружиною вирішили, що маємо щось робити, аби такі злочини ніде не повторились. Я зрозумів, що для цього треба показувати ці жахіття.

У нашій електронній базі ми впорядковуємо відео, аудіо, будь-які інші документи про злочини, аби, коли прийде час, їх можна було швидко витягти. 

Ми шукаємо дані з відкритих джерел. Наприклад, 5 вересня 2014 року 2 рота батальйону "Айдар" потрапила в засідку "диверсійно-штурмової розвідгрупи "Русич"". 6 вересня сепаратисти показали відео зі знущаннями над хлопцями. Окрім цього відео, ми знайшли ще вісім зйомок із мобільного телефону. Для цього довелось обробити величезну кількість інформації. На цих відео ми побачили багато зброї. На них вони дострілювали військових і говорили про це.

У нас працює колишній військовий, який знаходить способи спілкування із сепаратистами. Вони самі розповідають про злочини. Якщо взяти того ж таки учасника засідки на "Айдар" Олексія Мільчакова, то він вільно листується із батьками та рідними. Вони особливо не ховаються. Ба навіть більше – хизуються тим, що вбивають та катують людей.

У нас вмотивована команда. З нами працює кілька людей, у яких на тій стороні померли рідні. Наша база поповнюється даними цілодобово. 

Інформацію для бази перевіряють три людини. У кожного є свої методи і напрямки перевірки. Кожен працює зі своїми джерелами.

Олександра Матвійчук: Коли ми готували звіт спільно з Міжнародним партнерством за права людини про переслідування парафіян та священників не Московського патріархату, то ми домовлялися, що навіть свідчення перевіряємо з трьох джерел. Чим вищий стандарт перевірки інформації, тим вона вірогідніша. Бо фейки бувають. Зараз можна відзняти і змонтувати відео чи фотографію як тільки захочеш.

У нас працюють дві групи людей. Перша збирає у пабліках незаконних збройних формувань інформацію і кидають її в чат. А друга оцінює її, завантажує, архівує в базі та позначає тегами, аби це можна було швидко знайти і використати. 

НАВІЩО

Володимир Яворський: Два роки тому я спробував в Інтернеті знайти інформацію про Помаранчеву революцію. Але я був шокований, бо виявив, що десятки ресурсів, які акумулювали таку інформацію, зникли. Я в той час готував першу заяву в Міжнародний кримінальний суд (МКС) по справі Майдану і в мене було враження, якщо ми зараз не задокументуємо злочини на неконтрольованих Україною територіях, то за 5 років вони зникнуть.

Перші справи, у яких потрібно було мати дуже детально записану інформацію, стосувалися не Майдану, а Криму. Коли зараз в Росії обвинувачують кримських татар у злочинах, які вони начебто вчинили при супротиві анексії Криму, нам в нагоді стала зібрана правозахисниками інформація.

Зібрані матеріали будуть використовувати не лише для міжнародних чи українських судів. Якщо, наприклад, певну людину затримають на кордоні іншої країни, потрібно буде у лічені дні надіслати запит на екстрадицію. А для цього потрібно представити конкретні матеріали, у чому можна звинувачувати цю людину.

Ці матеріали матимуть юридичне значення, якщо вони будуть належно зібрані. Для цього треба чітко ідентифікувати людей на відео, мати чіткі свідчення людей, знати, куди свідки поїдуть, аби потім їх знайти. Їхні свідчення вагомі у суді.  

Злочини на сході України потрібно буде відтворювати хронологічно по секундах. А це можливо, якщо буде зібрано багато матеріалу.

Євген Захаров: Масштаб порушень прав людини такий, що можна вже говорити про злочини проти людяності. Ця база має стати документальною підставою для підготовки заяви до Міжнародного кримінального суду. Чим більше буде таких даних, тим обґрунтованішою буде майбутня заява.

Зібрана інформація дуже допомагає у розшуку зниклих без вісти та ідентифікації загиблих. Зараз у базі Геннадія Щербака 1 039 зниклих військових та цивільних. Сьогодні нерозпізнані 800 тіл. Недарма кажуть, що війна завершиться тоді, коли буде поховано останнього солдата. 

Ця база не обмежується злочинами сепаратистів. Українські військові також почали відповідати симетрично. Вони катували полонених, іноді до смерті. Ми не маємо ніякого права це замовчувати, а навпаки повинні збирати таку інформацію, говорити про це і так само ініціювати розслідування проти злочинців.

Це нелюдська логіка: якщо людина - сепаратист, то її можна убити, катувати, забрати машину чи квартиру. Таке ставлення породжує ще більшу ненависть. Це дуже загрозливо для майбутнього країни. Я певен, що Донбас буде українським. У нього немає інших варіантів.

Доповідь "Ті, що пережили пекло"

Олександра Матвійчук: 2015 року низка організацій об'єднались, аби підготувати звіт про людей, які пройшли крізь пекло. Ми так його й назвали. Ми опитали 165 людей. Цифри та свідчення були дуже жахливими. Кожен другий цивільний проходив через катування та жорстоке поводження. 16 людей були свідками, як забивали на смерть людей, котрих з ними утримували.

Я пам'ятаю людину, яка сказала, що досі чує звук "разматывающего скотча". Де б вона не знаходилась, вона постійно чує цей фантомний звук. У підвал, де знаходилась ця людина, приводили людей. Їх замотували у скотч та били. Невідомо, що страшніше: бути побитим чи чути крики людей, яких катують, усвідомлюючи, що не можеш їм допомогти.

Людям на сході України потрібне відновлення не лише зруйнованих доль, колишнього життя, стратегій майбутнього. Їм конче потрібне відновлення справедливості. Наша робота полягає в тому, аби зробити цю справедливість, нехай у відкладеному часі, можливою. Рано чи пізно війна завершиться, але якщо зараз не проводити документування злочинів, то може статися так, що в нас не буде доказів, не буде потерпілих та злочинців. Це коло безкарності треба зупиняти. Ми вже бачимо, що люди, які вчиняли воєнні злочини на Донбасі, – це ті ж самі люди, які вчиняли воєнні злочини в Криму, Чечні та Придністров'ї.

ІСТОРІЇ ЛЮДЕЙ

Олександра Матвійчук: У книжках війна виглядає простішою. Є хороші – наші, і погані – вороги. А в реальності виявляється все на багато складніше. Коли записуєш історії людей, які вийшли з полону, ставиш собі питання: "Як такі речі могла зробити інша людина?". Раптом приходить усвідомлення, – це тому, що вона не бачить перед собою людину. Вона бачить перед собою штамп – ворог.

Так, жінку не можна бити. Її не можна ґвалтувати. Жінці не можна відрізати пальці чи видряпувати ложкою очі. А от "укропці" чи "сепарці" – можна. Ось таке знелюднення призводить до втрати цінності людського життя та прав людини.

Генадій Щербак: Я пропускаю кожну історію постраждалого через себе. Я відчуваю якусь відповідальність за них. Як казав Маленький Принц, "ми відповідальні за тих, кого приручили". Деякі гостюють навіть у мене вдома. 

У мене багато матерів, які отримали по два аналізи ДНК, але вони не можуть погодитись із загибеллю своїх дітей. Вони живуть у цьому пошуку і будуть шукати постійно. Вони самі проводили розслідування. Одна мати ходила по мінних полях, потрапляла під обстріли снайпера. Вона досі шукає сина.

Олександра Матвійчук: Я спеціально зголосилася писати розділ для доповіді про катування та жорстоке поводження. Я думала, що ось опитаю людей і спокійно на це реагуватиму. Але так не сталося. 

Я опитувала молодшу за мене дівчину із Донецька, яка потрапила в підвал. Вона була на третьому місяці вагітності. Перший тиждень її утримували у приміщенні розміром із душову кабінку. Тиждень їй майже не давали води та їжі. Вона згадувала, як коли зрештою їй кинули сухар, то аж зламала собі зуб, але продовжувала його їсти. 

Вона просила кривдників не бити її через свою вагітність. Та їй відповіли: "Ты – еврейка, да еще и укропка. Твой ребенок не имеет права быть рожденным".

Під час її утримання відзначились ще й російські "журналісти". Вони зробили з неї снайпера "Торнадо" і після цього її погодились відпустити. "Журналісти" просили її сісти так, що животик не потрапляв у кадр, бо це не кореспондує з тим, що вона снайпер.

Я згадувала цю дівчину. Я знала, куди вона переїхала, але мені було ніяково запитати про її дитинку. Та якось журналіст Аркадій Бабченко написав допис на фейсбуці про російського журналіста у Вільнюсі, який у брутальній манері потролив знімальну групу НТВ. Під його дописом розгорнулась дискусія про етичні стандарти і я, не ідентифікуючи цю дівчину, навела її історію як приклад етичності в роботі російських "журналістів". Люди почали писати, що це брехня. Але тут з'являється ця дівчина і пише: "Так це ж моя історія".

Хтось з людей був не такий тактовний, як я, і запитав, так що ж з дитиною? Вона виклала фотографію своєї дитинки і в мене закрився Gestalt. Мені було дуже важливо знати, що у неї і її дитинки все гаразд.

ЧИ ХОЧЕ ВЛАДА РОЗСЛІДУВАТИ ЗЛОЧИНИ?

Володимир Яворський: В ідеалі в Україні такі дані має збирати міжвідомчий документаційний державний центр. Так було на Балканах. У них протягом десяти років після завершення конфлікту державний архівний центр систематично збирав цю інформацію. Вона згодом використовувалась у процесах по колишній Югославії.

Матеріали правозахисників не зникнуть, але ми й третини не охоплюємо того обсягу інформації, що з'являється. 

До справи з катастрофою літака MH17 в Нідерландах залучили 400 слідчих. Це один випадок, коли одна ракета потрапила в один літак! В Україні відірваних один від одних злочинів - тисячі. Але цими справами займаються одиниці. Це показує бажання держави, чи дійсно вона хоче розслідувати злочини.

Є багато причин, чому не створюється міжвідомчий документаційний центр. Тут є нефаховість, лінь. Для влади складно знайти мотив, чому б вони мали цим зайнятись. Службовець може думати, що він два роки буде збирати дані, а замість медалі для нього злочинець отримає амністію. 

Якби високопосадовці дали банальну вказівку, то всі швидко б це робили. Але цього немає, бо не розуміють перспектив.

Олександра Матвійчук: У листопаді 2016 року на щорічні збори країн-учасниць Міжнародного кримінального суду приїхала делегація Генпрокурора Юрія Луценка, який поїхав подивитися, що таке МКС, і потиснути руку прокурору. Він приїхав з презентацією у PowerPoint. Зрозуміло, що це явно не те, чим можна справити враження на МКС, і це не те, на чому він має будувати попереднє вивчення судом подій в Україні.

Правозахисники вже третій рік наголошують на всіх зустрічах та подіях на необхідності міжвідомчого документаційного центру, який би документував злочини проти людяності, воєнні злочини та централізовано їх би розслідував. Усе марно. 

Уже третій рік в Україні стаються жахливі злочини, а в Кримінальному кодексі немає поняття "злочини проти людяності". А воєнні злочини виписані так, що слідчі не використовують цієї кваліфікації. Вони маркують їх як ординарні вбивства та катування. Але це міжнародні злочини, які не мають терміну давності. Ми розробили законопроект, який незабаром внесемо у парламент. Сподіваюсь, що депутати, якщо вже його не писали, то хоча б проголосують за нього. 

СПІВПРАЦЯ З ВЛАДОЮ 

Євген Захаров: До нас звертались державні органи, які потребували інформацію для Міжнародного кримінального суду. Прийшли із файлом, де було багато імен і неякісної інформації. Ми зробили якіснішою: додали дані, викреслили тих, хто потрапив помилково, виправили помилки в іменах. Така співпраця є і вона необхідна, але це буває нечасто. 

Геннадій Щербак: У тому файлі було 40% неправдивої інформації, з якою вони працювали. Ми цю базу з понад 3 тисяч людей скоротили до 1 800.

Олександра Матвійчук: Співпраця з державнами органами не двостороння. Ми співпрацювали над доповіддю польської депутатки Малгожати Госевської. На фінальній стадії нам передали перелік прізвищ і хотіли дізнатися більше про цих людей. Тому що ця доповідь унікальна ще й тим, що вона не просто показує міжнародні злочини на сході України, а й виводить на їх виконавців. Коли ми офіційно та неофіційно зверталися до влади із запитанням, а що ж у вас є по цих людях, то відповіді не отримали. 

Геннадій Щербак: Нам відповідали: "Ви давайте вашу інформацію, а ми будемо з нею працювати". 

Олександра Матвійчук: У нашої державної машини є секрет – вона заводиться і їде з копняка. Як зробити так, щоб це стало можливо? Треба персоніфікувати відповідальність високопосадовців. Сказати, наприклад Юрію Луценку: "Якщо в наступному звіті МКС скаже, що у нас немає міжнародного збройного конфлікту, бо немає доказів, що Росія здійснює ефективний контроль, то це конкретно твоя відповідальність". Так треба вибудовувати адвокаційну стратегію.

Євген Захаров: Співпраця залежить від людського фактору. Ті службовці, які вже усвідомили, що  можуть отримати від правозахисників користь, починають співпрацювати. Якщо виникає взаємна довіра, взаємоповага, така співпраця можлива і дає свої плоди. Я не думаю, що вона можлива за вказівкою високопосадовців. 

Ми ж не тільки збираємо докази злочинів, скоєні російськими військовими, службовцями ФСБ, а й обвинувачуємо у злочинах національні структури. Харківська правозахисна група, Українська Гельсінська спілка з прав людини захищає людей від порушень прав людини з боку СБУ, військової прокуратури. Остання безпідставно іноді переслідує добробатів. А СБУ катує наших громадян, вважаючи їх сепаратистами, або екстрадує в Росію людей, які за нас воювали. Тут – складна діалектика: ми – опоненти та водночас помічники.  

ПЕРСПЕКТИВИ

Володимир Яворський: Усе залежить від політики, яку обере Україна. От, наприклад, євреї досі витрачають колосальні ресурси, аби відшукати причетних до злочинів під час Другої світової війни. Вони це поставили за мету. У нас такої немає. Більше того у нас презумується політичне вирішення з певним рівнем амністії для другорядних виконавців злочинів. 

Україна вже запустила процес переслідування. Кроку назад вже не зробиш. Ми визнали юрисдикцію МКС і тепер суд в Гаазі поступово наповнюється дуже конкретними справами. Він серйозно цікавиться справами із Донбасу та Криму. Це питання часу, коли він ними займеться. Україні доведеться розслідувати злочини, якщо вона не хоче, щоб там судили лише українських військових.

Навряд чи через десять років будуть вироки. 

Олександра Матвійчук: МКС фокусується на тих, хто віддає накази. А тисячі виконавців – це відповідальність національних органів розслідувань, і ніхто за нас цю роботу не виконає.

Записав журналіст Центру інформації про права людини Микола Мирний 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
Мітки: СБУ Юрій Луценко Євген Захаров Володимир Яворський Росія МКС Генпрокуратура Петро Порошенко Міжнародний кримінальний суд Олександра Матвійчук
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини